Свекруха Лесі в свій час не шкодуючи себе поїхала в Італію і купила сину квартиру. Зараз вона живе дуже скромно, заробітчанських заощаджень давно немає, а на одну пенсію не сильно і розженешся.
– Щастя не в грошах, їх взагалі потрібно витрачати легко, – каже моя знайома Леся. – Не можна ж так трястися над ними.
Леся з чоловіком живуть дуже добре, багатьом на заздрість. У них трикімнатна квартира, автомобіль. Чоловік зараз працює на гарній
роботі і непогано заробляє, але стартовим капіталом у вигляді квартири і машини їх забезпечила свекруха, яка в свій час поїхала на
заробітки в Італію, привезла кругленьку суму і купила дітям нерухомість.
Леся не працює, сидить з двома дітьми, возить їх на гуртки і секції. Глава сімейства заробляє досить-таки непогано. При цьому, як не
дивно, серйозних накопичень в сім’ї немає. Більш того, грошей вистачає впритул.
Жити вони звикли на широку ногу: подорожі кілька разів на рік, моря, хороша гімназія, репетитори, платна медична страховка, гаджети
останнього покоління, шуби, прикраси, гарні подарунки друзям і родичам до свят.
Треба сказати, в їх оточенні багато хто живе набагато скромніше.
– Поїздки – це, звичайно, добре! – кажуть подруги Лесі. – Але, ти не вважаєш за потрібне задуматися про майбутнє
дітей? Оптимальний варіант – забезпечити дитині старт у вигляді нехай невеликої, але власної квартири. Що там говорити, людині, яка
має за спиною актив у вигляді житла, живеться простіше.
Наявність власного житла дозволяє впевненіше дивитися в завтрашній день, сміливіше змінювати роботу і не триматися за аби-які
відносини тому, що нікуди піти, власних дітей народити не в сорок, а тоді, коли захоче…
І все ж придбати квартиру – це не кілограм овочів купити на ринку. Для такої покупки навіть забезпеченим людям доводиться
напружуватися і в чомусь собі відмовляти.
– Так навіщо це треба! – махає рукою Леся. – Проблеми потрібно вирішувати по мірі надходження. Виростуть діти, будемо думати, що і
як, а поки треба жити собі на втіху, якщо є така можливість…
Звичайно, життя одне, і обмежувати себе в користь наступних поколінь ніхто не зобов’язаний. Але скажуть діти спасибі батькам, коли
опиняться в дорослому житті «без кола і без двору» – але зате з поїздками і купою айфонів в спогадах?
Гаразд би діти батьків, які самі все життя перебивалися з хліба на квас і в усьому собі відмовляли, щоб просто нормально годувати і
одягати потомство. Яка вже тут квартира на вісімнадцятиріччя, як то кажуть, спасибі вже і за те, що виростили. Але діти цілком
забезпечених людей?
Адже потім вони проаналізують і зрозуміють, що у мами з татом цілком була можливість подумати про їхнє майбутнє, але ніхто цього
не зробив, вважаючи за краще купувати собі шуби і діаманти, міняти машини і взагалі, ні в чому себе не обмежувати… Чи не буде
образи?
Леся і її чоловік могли б взяти приклад з свекрухи, яка в свій час не шкодуючи себе поїхала в Італію і купила сину квартиру. До речі,
зараз вона живе дуже скромно, заробітчанських заощаджень давно немає, а на одну пенсію не сильно і розженешся. Свекруха ходить
в магазин, шукає продукти по акціях.
Думати про майбутнє дітей, яке настане через багато років, чи жити, поки є можливість, «тут і зараз» – як правильніше?
Фото ілюстративне – takiedela
