Та і я ще б нічого не казала, якби просто одружилися собі і жили, але син поcтавив умoву — я виcеляю кваpтиpaнтів з квартири, яку здаю, і пускаю його з невісткою туди жити.
Минулого тижня син прийшов ввечері додому і сказав, що подав заяву до РАЦСу зі своєю дівчиною Наталею. Для мене ця новина була як сніг на голову! Вадиму двадцять сім, він і раніше зустрічався і дівчатами, але Наташа була першою, з ким він мене познайомив.
Але разом вони від сили пів року, та й навіть не пробували разом жити, як люди зараз роблять! Дівчина молодша за нього, приїхала з області на навчання, живе в гуртожитку. Повертатися їй немає куди — має двох молодших братів, батькам клопотів вистачає — от і вчепилася за мого Вадима, заміж хоче, і чим швидше, тим краще.кваpтиpaнтів з квартири, яку здаю, і пускаю його з невісткою туди жити.
Але як же тоді бути мені, якщо за гроші від оренди я живу цілий місяць, іншого доходу не маю. Пенсію не отримую, бо ще рано, мені п’ятдесят чотири роки, але і потім не отримаю — бракує стажу. Та сина це не хвилює… Каже «Ідіть, мамо, на роботу, вам же ще не 70, прибиральницею десь влаштуйтеся, чи в супермаркеті кимось», а те, що не хочуть роботодавці працівників мого віку — не його клопіт.
Робочого стажу у мене майже немає, бо сина я виховувала одна. Розійшлася з його батьком, як Вадиму було сім років, через постійні п’яні сварки вдома. Чоловік був досить заможним і посаду займав хорошу, не якийсь алкоголік, та ледь не щодня після роботи йшов у кафе — то з друзями, то з колегами по роботі — сім’я його мало цікавила. Коли мені урвався терпець, я зібрала речі, подала на розлучення, переїхала з дитиною до мами та вийшла на роботу.
Але попрацювала лише кілька років. Батько Вадима загинув і нам перейшла у спадок його квартира, у якій я зробила ремонт і почала здавати в оренду. На ці гроші ми і жили, а з роботи я пішла, щоб більше займатися сином, водити його у спортивні секції, гуртки, і доглядати свою маму. Десять років тому мама померла і ми з Вадимом залишилися вдвох…
Жили трохи бідніше, коли він вступив до університету, але грошей з оренди батькової квартири все ще вистачало і на оплату навчання, і на життя, а після закінчення університету Вадік почав працювати.
Частково платив за комунальні послуги, десь колись купував продукти, але більше витрачав на себе. Я нічого не мала проти, бо розумію — молодий чоловік, хоче і одяг собі гарний купити, і дівчину в ресторан запросити.
Чомусь мені ніколи не спадала на думку ідея, що син захоче з’їхати і жити окремо. У нашій квартирі дві кімнати, я живу в меншій, а невістку можна привести до нас і жити у великій залі. Але не Наталю… Дівчина наполягає на тому, щоб жити окремо, а син закохався по самі вуха і робить все, як вона захоче!
Тож тепер я маю виселити людей з батькової квартири, які живуть вже там роками, і ремонт якийсь мінімальний зробили, облаштувалися, і сама залишитися без копійки на життя, аби їм було де вити гніздечко. Та ще й іти працювати аж до смерті, бо залишилася без пенсії через те, що поклала все своє життя на виховання і освіту сина. Думала, що на старості буде кому і доглянути мене, і склянку води подати, а на ділі от вона — вдячність
