ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Моя свекруха Тамара Степанівна – жінка дуже скромна і чуйна. Тому, коли донька Інна попросила розміняти квартиру, добродушна пенсіонерка не відчула каверзи і погодилася. Складно було повірити, що улюблена дочка піде на oбман і залишить матір на вулиці, але так і сталося.

Ми з чоловіком вирішили, що Тамара Степанівна буде жити у нас – ми не могли залишити її на вулиці.

Мене таке сусідство не втомлювало, але свекруха відчувала себе не в своїй тарілці: «Мені якось незручно, сиджу на шиї. У вас же сім’я».

Економлячи свою крихітну пенсію, вона кожен раз намагалася підсунути мені конверт з грошима – на продукти або оплату комуналки. Хоча ми з чоловіком зовсім не бідували – обоє при роботі. Та й брати гроші з найближчої людини було якось неправильно.

Поки ми з ранку до вечора пропадали у справах, свекруха, здається, тільки тим і займалася, що наводила порядок: все віддраювала і чистила. Не сказати що вона велика поборниця чистоти, але таким чином намагалася зробити нам приємне, віддячити. Я переконувала її, що це зайве і що не варто себе постійно обтяжувати, адже вдома і так чисто. Але все повторювалося.

Навіть в тyалет свекруха намагалася ходити якомога рідше. І коли всі були вдома, терпіла до останнього, але ж це неприпустимо для жінки її віку. Бесіди з цього приводу ні до чого не приводили.

«Я тут гість і веду себе як в гостях», – упиралася Тамара Степанівна, підтискаючи губи.

Так довго тривати не могло і ми зважилися маму переселити. Самі ми живемо в передмісті і поблизу розташовано кілька селищ. В одному з них знайшли підходящу ділянку – облаштовану (що для літньої самотньої жінки дуже важливо) маленький будиночок з каналізацією, тепло-, газо- і водопостачанням. До того ж була невелика земельна ділянка в 4 сотки.

Ціна була цілком адекватною: частина грошей у нас була, частину довелося позичити. Порадившись з чоловіком, вирішили – треба брати.

Свекруха довго не могла повірити в покупку. При переїзді вона ледь стримувала сльози радості і, здається, навіть підстрибувала на місці від нетерпіння, обіймаючи то чоловіка, то мене: «Це мені? Мій будинок? У мене буде свій будинок?».

Ми допомогли перевезти речі і Тамара Степанівна стала обходити свої нові володіння. «Так, тут у мене квітник буде, а тут полуниці понасаджую. Такого смачного варення наварю, що пальчики оближеш!» – примовляла вона.

Ми залишили маму наодинці з приємними клопотами, попередньо розставивши на її прохання меблі і розклавши речі. А вона, напевно, вже в сотий раз нам дякувала і вимагала скоріше приїжджати в гості.

Ділянку ми втрьох вирішили оформити на чоловіка. “Так буде правильно. Ще Інка, чого доброго, приїде свою частку вимагати», – розважливо промовила свекруха. Нам тому і порішили.

Дочка місяця через три дізналася, що у матері з’явилося нове житло і поспішила в гості. Виявилося, донька одумалася і приїхала маму провідати, привезла внучку, а заодно стала набиватися в спадкоємиці. Перший час Інна навіть збиралася оселитися у матері, але в крихітному будиночку втрьох поміститися було проблематично.

Правду кажуть, що мати ніколи не відмовиться від своєї дитини, навіть якщо та її зрадила. Тамара Степанівна тішилася приїздам дочки і з задоволенням поралася з онукою. Але коли «любляча донька» дізналася, що будинок на матір не оформлений і їй більше нічого від родичів не вдасться отримати, то зникла так само швидко, як і з’явилася.

А ось моя добра свекруха, Тамара Степанівна, розчинилася в приємних клопотах: то вона квіти насаджує, то бур’яни висапує, то в саду порається. У своєму будинку, при справі і на свіжому повітрі мама просто розцвіла.

Не можу не сказати, що моя свекруха – чудова жінка. Мені жодного разу не доводилося чути від неї поганих слів. Але саме такі чудові люди найчастіше страждають від людського лицемірства і підлості, часом навіть від найближчих людей.

Ми з чоловіком в міру наших можливостей постаралися віддячити Тамарі Степанівні. І коли дивимося, з яким задоволенням вона возиться по господарству і приймає в своєму будинку гостей, ми радіємо, що вчинили правильно і зробили маму щасливою.

Джерело