Тепер немає мені спокою, не перестаю плакати. Подруги кажуть, що не обійшлося без привороту.
Коли наша дочка вийшла заміж, я була неймовірно щаслива, адже уявляла, що наша родина поповниться чудовим молодим чоловіком, який стане для мене, як син. А потім ще й онуки з’являться, звичайно. Однак вийшло так, що родина не поповнилась, а навпаки зменшилась, адже зять забрав у мене єдину дочку. Я чула безліч історій про те, як діти відлітають із батьківського гнізда і забувають про своїх батьків, бо будують своє життя. Але я не уявляла, що нас із чоловіком настигне така ж доля.
У нас цілком звичайна сім’я. Ми з чоловіком разом працювали інженерами, тепер вийшли на пенсію. У нашу єдину дочку ми вкладали усе, що мали. Вона закінчила школу з золотою медаллю, сама вступила на бюджет у медичний університет. Дочка у нас дуже гарна, розумна і спортивна. Ми дуже пишаємося нею.
Ми щиро бажали їй хорошої долі, аби у житті у неї все склалося найкращим чином. Після інтернатури ми з чоловіком допомогли дочці влаштуватися на роботу у лікарню. Вона вже кілька років успішно працює там, ще й встигає викладати у медичному коледжі. Дочка справді досягла чималих кар’єрних успіхів у своєму молодому віці — у 27 років. Ми ж з чоловіком потурбувалися про її достаток — подарували квартиру та власний автомобіль.
З дочкою ніколи не було ніяких проблем, одна лише радість та гордість. Однак чомусь із хлопцями у дочки не складалося. Їх у неї було багато — і “серйозних”, і “несерйозних”. Потім дочка закохалась по-справжньому. Ми готувалися, що скоро буде весілля. Однак хлопець чомусь взяв за дружину іншу дівчину. Дочка страждала, але не надто довго. Невдовзі зустріла іншого. Але у них теж нічого не вийшло.
То була справжня трагедія. Дочка не знаходила собі місця, плакала: “У мене ніколи не буде сім’ї. Залишуся нікому непотрібною старою дівою”. У мене від її сліз аж сивини побільшало. Але я втішала дочку, як могла.
Після цього дочка була у дуже активному пошуку кавалерів, почала часто ходити на побачення. І це дало бажаний результат. Невдовзі дочка розповіла нам, що чекає дитину, тому скоро виходить заміж. Ми з чоловіком були на сьомому небі від щастя. Але виявилося, що даремно.
Парубок був дуже спритним і постарався якнайшвидше відгородити нашу дочку від нас, налаштовував її проти нас з чоловіком. Дочка раптово стала немов зачарована, нас зовсім не слухала, робила лише те, що казав їй її чоловік. У мене навіть з’явилося враження, що дочка нас зненавиділа.
Нашу онучку ми з чоловіком вперше побачили коли їй виповнилося 2 роки. Такою була умова нашої доньки, яку налаштовував зять. Зате ми побачили, що батькам зятя можна все, що дочка стала ближчою до них, аніж до своїх рідних батьків. Ми не розуміємо в чому справа, адже у сімейне життя ми втручатися не збиралися, жодної копійки у дочки не попросили, та й вона, власне, не пропонує. Однак дочка вже забула, що і квартиру, і автомобіль у свій час придбали для неї саме ми з чоловіком.
Тепер немає мені спокою, не перестаю плакати. Подруги кажуть, що не обійшлося без привороту. Але я не вірю, що таке може бути у наш час. Однак і повірити в те, що наша любляча дочка перетворилася у звичайну егоїстку, я теж просто так не можу. Вона кардинально змінилася і з кожним днем віддаляється від нас все більше.
