ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Друга дружина тата мені не дуже подобалася. Було в ній щось таке … відpазливе, чи що. Скупа на емоції, вона навіть татові рідко ласкаві слова говорила, про себе я зовсім мовчу. Начебто, посміхається, чаєм напоїть, справами цікавиться. А якась награність все одно прослизала.

У дитинстві я бувала я у них часто. Вихідні, канікули, мамині відрядження. Батько вічно працював, і ми з Танею належали самі собі.

Вона намагалася ставитися до мене терпимо, наскільки це можливо по відношенню до чужої дитини. Своїх дітей у них з татом не було.

Закінчивши школу, я стала бачитися з татом рідше. Проблема з канікулами з віком вирішилася сама собою. Він не наполягав на зустрічах, я не нав’язувалася. Ми могли по півроку не телефонувати. Але вже якщо справа доходила до спілкування, то тато хотів знати все про моє життя.'

Років п’ять тому вони купили квартиру. Продали батьківську стару, де колись жила я з мамою і татом, і взяли нерухомість побільше. У Тані була своя квартира, але її манiпуляції з квартирами не зачепили. Мама, дізнавшись про це, хмикнула:

– Ну і правильно. Хату твого тата перевела в спільну власність, а сама при всьому своєму залишилася. Далеко піде.

Тата не стало майже рік тому. Про це я дізналася від Тані, якій закортіло зі мною серйозно поговорити.

– Тут і гадати не треба: у спадщині справа. Проситиме, щоб ти відмовлялася, і розповідати байки, що у тебе немає прав на батьківське майно, – сказала мама, коли я їй розповіла про дзвінок Тані.

– Ти, головне, її не слухай. Ви з Олексієм одружитися зібралися, вам зараз ой як гроші потрібні. Чи ви все життя у мене жити зібралися?

Я не наважувалася на зустріч з Танею. Я навіть до нотаріуса йти не хотіла, здавалося, це не дуже правильно: вони з татом там жили, а я заявлюся і почну щось ділити. Ми з нею за життя тата були не дуже раді компанії одна одної. А після того, що сталося, як мені здавалося, і поготів ніякої радості не буде.

Тоді Таня підкараулила мене після роботи. Вибору не залишилося, я зателефонувала Олексію і повідомила йому про Таню, потім ми з нею пішли в кафе.

Вона ніби постаріла, хоча ми не бачилися місяців сім-вісім. Змарніла, погляд згас. Ми провели в кафе від сили півгодини і розійшлися. Додому я поверталася в роздумах.

Домашні часу дарма не втрачали: обдзвонювали всіх підряд в пошуках грошей. Перед мамою лежав листочок з прізвищами і сумами, а Олексій розмовляв по телефону зі своїм дядьком, просячи у нього в боpг.

– А ми тут тобі гроші збираємо, – мама поставила мене перед фактом.

– Дядько тисячу дасть, записуйте! – скомандував Олексій, закінчивши розмову.

– Навіщо мені гроші?

– На адвоката! – хором сказали мої найближчі люди.

– Навіщо мені адвокат?

– Якщо Таня тебе знайти не полінувалася, то справа серйозна. Вчепиться, як кліщ, в квартиру. Адвоката тобі треба, щоб все, що тобі за законом належить, до останнього сантиметра відвoювати!

– Скасовуй все, не потрібен ніякий адвокат, – зітхнула я і розповіла рідним про зустріч з Танею.

Я очікувала почути від Тані все, що завгодно, але не це:

– Твій тато хотів, щоб ця квартира тобі залишилася. Оформити він нічого не встиг, так вийшло. Я хочу, щоб ми разом сходили до нотаріуса. Ти його єдина дочка. І я відмовлюся від своєї частки в твою користь.

У кафе Таня мовчки ковтала сльoзи і не дивилася мені в очі. Однією цією фразою вона сказала багато: як же сильно вона любила тата, раз так легко готова відмовитися від декількох сотень тисяч тільки тому, що тато хотів залишити квартиру мені. І як вона шкoдує, що у них не було своїх дітей.

– Ой, вона ще сто раз передумає! Олексію, поїхали за грошима! – не повірила мама, забрала Олексія і вони поїхали.

Гроші на адвоката, зайняті по всім родичам і друзям, лежали у мами вдома кілька місяців, поки я не вступила в права спадщини. Батькова друга дружина не обдурила.

Мама все чекала каверзи. А я як згадаю ці пошуки адвоката, ці мамині мрії в дусі «дочка квартиру розміняє, шубу мені купить», то аж пересмикує – огидно. А Олексій? Хіба що слиною не бризкав, обіцяючи притиснути мою мачуху, якщо вона в суд піде, а вечорами заводив розмову про машину. Та якби у Тані не було своєї квартири, я б не стала ні на що претендувати. І навіть мама мене б не змусила.

Знаєте, тато завжди говорив, що його перший шлюб був помилкою. І зараз я схильна з ним погодитися. Зате він не помилився з вибором другої дружини.

Таню я не кину. Навпаки, спробую налагодити з нею відносини. Хоча вона і з’їхала до себе, ми все частіше спілкуємося. Може, коли у мене народиться дитина (не від Олексія, з ним ми розлучилися, він був повністю на боці мами з цим поділом), вона зможе його прийняти, хоча б як онука коханого чоловіка? Несправедливо, що у такої порядної жінки ніколи не буде рідних онуків і внучок.

Правду кажуть: хочеш пізнати людину – поділи з нею спадок. У мене було багато часу, щоб прийняти татову другу дружину. Шкода, що я зважилася на це так пізно. Але ж краще пізно, ніж ніколи.

Джерело