«Ти давай, збирай шмоття і мотай звідси! – заявила мені свекруха. – Щоб уже завтра тебе і твого сина тут не було!»
«Ти давай, збирай шмоття і мотай звідси! – заявила
мені свекруха. – Щоб уже завтра тебе і твого сина тут
не було!»
Цілих 5 років я доглядала за братом своєї свекрухи. Звали його дядько Олег. Йому було вже 70 років. Бідний. Сім’ї не було.
Нікому не потрібен був. Своїй сестричці (моїй свекрусі) і поготів!
Родичів у мене немає. Тільки чоловік і дитина. Синок вже пішов в перший клас. Грошей на утримання ледве вистачало.
Живемо сім’єю у дядька Олега. З чоловіком у нас вже нічого не клеїлося.
Зате ось Андрій, молодший брат чоловіка, жив розкошуючи. Свекруха моя не те щоб мене не любила, що там, вона чоловіка
мого то не любила. Не любити рідного сина … Ніхто не цікавив її крім Андрія.
Завжди його балувала. Коли той всі гроші прогуляє, то приходив клянчити у нас. Ми не давали. Самим то не вистачає. Андрій
у відповідь йшов скаржитися мамі, які ми погані і та йому допомагала.
Я кинула роботу. Кинула університет. Мені було важко дивитися на дядю Олега і тому намірилася йому допомагати.
Всі свої заощадження витратила йому на лікування, ми ж у нього жили. Синочок мій навіть вже мені в цьому допомагав.
Чоловік працював, то в запій йшов. У важких ситуаціях на нього не можна було покластися.
Незаможний і з сім’єю він жодній жінці не був потрібен. Тому після кожної сварки «Ми розлучаємося! Мені все це набридло!»
він приходив назад, а я його постійно пробачала.
Дядько Олег бачив всю цю картину, тому заздалегідь підготував документи, за якими весь спадок діставався мені:
«Колись я довірився своїй сестрі і переписав свою другу квартиру на ім’я її сина (Андрія). Вона ж потім лаялася зі мною.
Квартира далеко, район поганий, синочку не подобається!
Чоловік твій взагалі не мужик, ганчірка й годі! Кине тебе з дитиною при першій же нагоді! Успадкуєш все ти. Марино, нікому
я так не був потрібен, як тобі! Про заповіт нікому не говори! Менше знають – краще сплять!»
Стан Олега з кожним днем ставало все гірше. Як зрозуміла рідня його, що йому залишилося недовго, то відразу ж почали
доглядати.
Чоловік раптом став таким ласкавим з ним, почав всю роботу робити за мене. Свекруха з Андрієм приходили мало не
щовечора з гостинцями.
Я тоді вперше за довгий час могла присвятити себе тільки дитині.
Ще кілька тижнів і улюбленого дядька не стало. Шкода було. Я плакала. Такої черствості і цинізму від рідних не побажаєш
навіть ворогу.
Відразу після похорону почалося це. Те, чого так довго чекала свекруха!
свекруха:
«Тут буде твоя спальня! А тут буде дитяча, коли у тебе з’явиться дитина! А твоя квартира дістанеться твоєму братові. Він
знайшов собі нормальну жінку, розлучиться з цієї прохвосткой» – з посмішкою на обличчі зверталася вона до Андрія.»
«Ти давай, збирай шмоття і мотай звідси! – заявила мені свекруха. – Щоб уже завтра тебе і твого сина тут не було!»
Вона завжди вважала, що синок у мене не від чоловіка і я його нагуляла. Тому навіть онука не визнавала!
Я вставила свої 5 копійок:
«Я можу послати вас куди подалі. І чоловіка свого теж! Дядько Олег все розумів і склав заповіт, за яким я спадкоємиця! Ніяк
не ви!»
Настало мовчання. Я вигнала їх за поріг і зачинила двері:
Віддай квартиру! Ти зіпсувала життя моєму синові! – кричала свекруха в сльозах.
Джерело
