Тільки Аліну не міг Андрій залишити, хоч і розумів, що суд присудить донечку матері.
Сім’я, яка складалась із чоловіка Андрія і дружини Юлії, святкували день народження донечки Аліни, якій виповнилось п’ять років. Щаслива Аліна бігала зі своїми ровесниками, які були запрошені на свято. А мама і тато любувались своєю чарівною донечкою.
Життя Андрія і Юлії не можна назвати безхмарним. Він, роботяга, із села, сиротa. Вона — дочка заможних батьків, інтелігентів, яким не подобається зять. Зустрілись вони випадково, зіткнулися у дверях офісу, де працювала Юлія, а Андрій шукав роботу, тому зайшов спитати. Коли глянули один одному в очі, немов струм пройшов між ними. Це було кохання з першого погляду. Від тих пір більше не розлучались.
Пройшли роки, пристрасть стихла, і в обох відкрились очі. Адже дійсно живуть вони в різних світах. Якщо Юля любить світські заходи й почуває себе там, як риба в воді, то Андрій намагається взагалі не ходити на такі заходи, а краще погуляти з донечкою. Таке життя довело до того, що зі світських заходів Юля почала приходити зранку. В сім’ї почалися сварки, все це бачила Аліна, вона завжди була налякана такою поведінкою батьків. І те, що розлучення правильний вихід із такої ситуації розуміли обоє. Тільки Аліну не міг Андрій залишити, хоч і розумів, що суд присудить донечку матері.
Коли всі суди були позаду, Андрій прийшов попрощатися з донечкою, а вона вчепилась йому за шию, плакала, щоб не залишав її одну. Андрій оглянувся, вони з Аліною в кімнаті були одні, він шепотом спитав у неї, чи піде з татусем, дівчинка кивнула згодна.
Андрій навіть не може сказати, в яку мить прийшла ідея викрасти донечку, але вже не зупинявся. Він взяв на руки малу, шепотом наказав, щоб не розмовляла, і прожогом кинувся з маєтку. Біг довго, потім зупинив машину, виїхали за місто, зупинили другу машину, поїхали далі. Куди їдуть? За що будуть жити, Андрій не думав, але вороття назад не має. Аліна не вередувала, тільки вчепилась татусю за шию і не відпускала.
Дома в Юлії виявили пропажу тільки ввечері. Пішли в поліцію, а там сказали, що забрав дитину рідний батько і запропонували владнати мирним шляхом відносини. І тільки на третій день прийняли заяву про викрадення.
Дідусь і бабуся все ходили до поліції, щоб дізнатися, чи знайшли втікачів. А Юлія горювала не довго, гулянки до ранку так затягнули її, що не помітила, як стала наркоманкою. Тільки згодом помітили батьки неадекватну поведінку дочки, хотіли врятувати, вилікувати, але пізно. Закінчилось таке коротке життя Юлії.
Андрій з Аліною заїхали в невеличке містечко, найняли квартиру, і роботу знайшов на другий день, недалеко від житла. Видали аванс, так що їсти було за що. Потім пішов в дитячий садок, спитати, чи є вільні місця? І тут поталанило, прийняли Аліну, і життя налагоджувалось.
Про Юлію Андрій дізнався з новин. Це було такою несподіванкою, що навіть пошкодував, що його не було поруч. Можливо все було б по-іншому. А тут Аліна почала говорити, що сумує за бабусею і дідусем (маму не згадує). Вирішив Андрій з’їздити в гості, адже їм також не легко, залишились самі. Попросив відпустку, і поїхали.
Зустріли їх навіть не знаю, як і сказати, і радість, і сльози, і образи, що так довго не бачили свою дорогу внучечку. І навіть була заява, що не повернуть йому Аліну. Але окрик внучки, — без тата я не залишусь, трохи охолодив запал. Відтак вирішили разом, що Аліна й Андрій залишаться жити з батьками Юлії. Пройшло трохи часу, і бабуся, і дідусь зрозуміли, який у них добрий і хороший зять. Без його слова в домі нічого не робилося, і якби раніше роздивилися в ньому добру людину, можливо і дочка була б жива.
