Того, що зробив чоловік, я не очікувала: він нажалівся свекрусі і вона тепер два рази на тиждень приходить і навчає мене бути гарною господинею.
Останні кілька місяців я просто перестала займатися будинком, майже зовсім. У кутах – накопичення пилу, посуд не митий кілька днів, всюди бруд і запах від котячого лотка. Того, що зробив чоловік, я не очікувала: він нажалівся свекрусі і вона тепер два рази на тиждень приходить і навчає мене бути гарною господинею. Я тепер думаю: це кінець нашому шлюбу чи ще потерпіти?..
Мені здається, я жахлива господиня. У шлюбі всього пару років. Це мої перші серйозні стосунки. До них навіть не жила ні з ким. З батьками було простіше. Так, допомагала, готувала, але частіше за все робила все мама. Я цим не пишаюся, за собою завжди намагалася прибирати, допомагати по дому, але вічні причіпки, що я щось роблю не так добре, як треба мамі, відбивали все бажання.
То я і не надто старалася, та й мама не дуже наполягала.
До весілля ми з чоловіком домовилися, що будемо робити домашні справи навпіл. Я теж працювала, як і він. І хоча робота у мене була низькооплачувана і не така серйозна, як у нього, робочий день у нас закінчувався одночасно.
До мене у чоловіка вже був шлюб. І з його слів, колишня дружина ненавиділа готувати, вдома був безлад, а вона сама цілими днями сиділа і дивилася серіали. Власне, це і стало однією з причин розлучення.
А я намагалася! Готувала, прибирала, підтримувала порядок. Чоловік допомагав мені, коли був удома, але в основному, всі ці обов’язки лягали на мої плечі. Чоловік часто затримувався. То на роботі, то в гаражі з машиною, яка постійно ламалася, то в саду у батьків, допомагав їм.
Я розумію, все це важливо. Але останнім часом не можу вже все робити сама. І справа зовсім не в моїй ліні. Я просто не можу. Приходжу з роботи і падаю з ніг. Робота у мене – піший кур’єр. І я цілий день на ногах.
Втомлююся дуже, а дома потрібно готувати, прибирати за котом, мити гору посуду, гладити і прати. У чоловіка зовсім немає часу допомогти. І останні кілька місяців я просто перестала займатися будинком, майже зовсім. У кутах – накопичення пилу, посуд не митий кілька днів, всюди бруд і запах від котячого лотка.
Я просто защіпаюся в кімнаті і не можу навіть піднятися з ліжка. Все тіло ломить, мене повністю залишають сили, і нічого я з цимзробити не можу. Чоловік лається, не розуміє, що сталося і чому мені так складно тримати будинок в чистоті.
А я розумію, що, мабуть, не призначена для сімейного життя. Адже якщо з’явиться дитина, яку ми так хочемо, будинок весь заросте брудом, і його нікому буде прибирати.
На домробітниць грошей теж немає, ми платимо борг за квартиру. Я розумію, що перетворююся на його колишню дружину, яка нічого не робила, але ця апатія не проходить.
Я терпіти не можу безлад, і мене саму коробить від нього, але прибирати щодня теж вже не можу. Але того, що зробив чоловік, я не очікувала: він нажалівся свекрусі і вона тепер два рази на тиждень приходить і навчає мене бути гарною господинею. Я тепер думаю: це кінець нашому шлюбу чи ще потерпіти?
Свекруха заставляє мене у вихідні і один день на тиждень після роботи не відпочивати, а бігати з гарчіркою і шваброю, перемивати кухню, ванну… так хочеться її послати просто тому, що я розумію: все це робиться, поки свекруха приходить, але ж все життя так не буде! Перестане вона ходить – і все стане, як раніше.
А ще я думаю: була б вона нормальна і справді хотіла допомогти – приходила б, коли нас вдома немає, і все робила б сама. А то їй вчити і тикати носом мене подобається. Довго я цього точно не витримаю…
