ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

В мене нарoдився син! Вірніше, не в мене, а у моєї дружини від мене. І це здорово, і я щасливий і гордий, тим більше, що пацан аж 4200 нарoдився. Богатир! Тут, я думаю, моя заслуга. Але чомусь все наше сімейне життя пішло криво-косо з моменту його нарoдження.
Ні, спочатку все начебто було нормально. Хоча я, звичайно, спочатку навіть на руки боявся брати хлопця – раптом що полaмаю. Він мені все здавалося скляним, тендітним. І я просто з боку дивився, як дружина і теща хвацько з ним управляються. Потім стрaх поступово пройшов, та й то під тиском бабиного дуету. Вони просто змушували мене брати сина на руки, ну і там памперси міняти, або тримати, щоб відригнув. Це навіть забавно було.

Але ось ночі! Це щось! Просто кoшмар! Ну не звик я не спати ночами. У мене робота нервова, я начальник відділу закупівель в супермаркеті, мені свіжа голова щоранку просто необхідна, щоб вижити. А тут я став як зомбі ходити, ну і, звичайно, періодично косячив. Загалом, захиталося моє крісло піді мною.

І я став просто йти спати в іншу кімнату, та ще й навушники одягав, щоб вже зовсім не чути дитячих криків. І ось тут-то почалося. Дружина ходить ображена. Питаю, що сталося. Відповідає: «Все нормально!» Ну все, думаю, я потрапив по крупному. Після роботи приходжу, намагаюся їм не заважати, жую вечерю мовчки, в кутку. Та й вечеря-то рідко буває готова. Але я вирішив, що краще вже додому буду тягати напівфабрикати. Прийду, пельменів собі мовчки зварю, дружину навіть і не дорікаю, що вечері немає. І приходжу до них у кімнату запитати, чим допомогти. А дружина ображена, мало не плаче. Але нічого не говорить. Я так втомився від цього! Слів немає!

Щоб уникнути цього, став сидіти на роботі до останнього. Тільки, щоб не з’являтися вдома якомога довше. В ідеалі – щоб я прийшов, а вони вже спали, і двері в їхню кімнату закриті були. Я тоді навшпиньках  в свою нову «спальню», а вранці намагаюся якомога раніше злиняти. Але ви не подумайте, я кожен день пакети величезні з їжею і різними памперсами – сумішами тягаю, будь-яке прохання виконую прямо-таки миттєво. До лікаря там відвезти, або тещу привезти – це я взагалі без питань роблю.

Тільки ось відчуваю, що тріщить моє сімейне життя по швах, а я і не знаю, що з цим робити. Я дружину люблю, і сина, звичайно ж, теж. Просто не знаю, як поводитися правильно, а дружина на розмови не йде. Ходить похмура. Загалом, дитина у нас виявилась як би моїм суперником, ніби як хтось із нас третій – зайвий. І я не можу зрозуміти, хто? Я або він?

А тут недавно тещу прорвало. Ми з нею в нормальних відносинах завжди були. За три роки сімейного життя жодного разу з нею не посварився. І ось вона мені починає висловлювати. Каже, що так не можна ставитися до своєї сім’ї. Мовляв, я залишив свою дружину одну, з труднощами. До дитини абсолютно байдужий. Вдома не буваю. Запитує: «Ти що, іншу знайшов?»

Я просто в шоці був від такого повороту. Нічого собі! У дружини труднощі? А хіба це не звичайна жіноча справа – з дитиною займатися? Хіба це справедливо, щоб я на роботі ішачив по 12 годин шість днів на тиждень, а потім приходив ще й вдома бавив дитину ночами, замість того, щоб спати? Я вже і так змирився з тим, що вечеря буває  добре якщо раз на тиждень.

Я ж нічого не кажу, розумію, що їй важко, колись. Але чому вона раптом перестала розуміти, що мені теж важко? До того ж я не жінка, і взагалі погано розумію, що потрібно робити з немовлятами. Мені так здається, що природа сама все по місцях розставила.

От мені й цікаво, а що з цього приводу думають інші жінки. Позицію своєї я вже знаю, і вона мені взагалі нічого не прояснила. У всякому разі, я поняття не маю, що потрібно робити, щоб сім’я не розвалилася остаточно.

Руслан

Джерело