Цього року домовилися ми з чоловіком поїхати до моїх батьків в село на Великдень. Вони так чекають, так готуються до нашого приїзду. Внучці вже кімнату виділили в хаті, диванчик купили маленький, у дв
– Нашій доньці два з половиною роки вже, а мої батьки так її і не бачили в очі ще жодного разу, уявляєш? – розповідає 30-річна
Мирослава. – Вони від нас дуже далеко живуть, у них там свій будинок. Минулого літа ми не поїхали до моїх батьків, адже були
обмеження і всі сиділи вдома. Цього року домовилися з чоловіком поїхати до моїх батьків в село на Великдень. Вони так чекають, так
готуються до нашого приїзду, що можу лише уявити. Внучці вже кімнату виділили в будинку, диванчик купили якийсь маленький, у
дворі все обладнали – пісочницю, гойдалки. Мама тут фото прислала, пише, а може, Олег вас привезе і залишить хоч на пару місяців?
Поживете у нас, зараз така пора гарна, весна, скоро літечко, повітрям подихати, у нас все своє свіженьке.
– Хороша ідея. Зміните обстановку, поживете сільським життям, відпочинете, і правда.
– Ні, не відпочинемо ми у вас довше, – сумно відповідає Мирослава. – Справа в тому, що чоловік і чути не хоче про те, щоб залишити
нас у батьків хоча б на місяць. «А хто, – каже, – буде мене годувати і прати мені речі в столиці поки ти у батьків житимеш? Ні вже,
відпочинемо разом пару днів на Великдень і так само разом додому поїдемо. Ось виросте наша донька, буде їздити до бабусі одна.»
Одну дочку відпустити так надовго Мирослава поки не може, хоча мамі довіряє повністю. З мамою і татом у них чудові стосунки. Мама
– проста дуже добра та спокійна жінка, господиня відмінна. Звичайно, якби дочка з внучкою залишилися в гостях, весь побут і дитину
мама взяла б на себе, щоб донька її відпочила, це навіть не обговорюється. Дітей мама обожнює, і внучка їй була б тільки в радість.
Та й дитині пожити в сільській хаті було б цікаво та корисно, а тим паче ще й весну та літо.
Ех, якби можна було залишитися у батьків хоч на кілька тижнів! Мирослава б тільки й робила, що відпочивала, щиро розмовляла б з
мамою, лежала з книжкою або телефоном у дворі в гамаку та їла б полуницю та черешню відрами. Саме такого доброго відпочинку
Мирославі і не вистачало останні два з половиною роки.
Дочка у неї дуже активна, рухлива, і Мирослава з нею одна цілими днями. Батьки далеко, а маму чоловіка ідея бути найкращою
турботливою бабусею абсолютно не надихає. Вона про це відразу попередила, ледь побачили у Мирослави кругленький животик. А
пізніше, коли в перший раз прийшла провідати малесеньку внучку, на Мирославині слова: «Ой, а хто це до нас прийшов? Це наша
бабусенька прийшла! » – раптом скривилася:
– Ой ні! Тільки не бабуся. Не треба так мене називати!
– А як же? – здивувалася молода мати.
– Ну. Нехай кличе по імені: Ганна!
Відтоді внучка називає бабусю по батьковій лінії Ганна, і Мирославі це не дуже подобається, щиро кажучи. Втім, чути це звернення
доводиться нечасто: з бабусею Ганною вони бачаться вкрай рідко. В основному вона дзвонить синові, запитує, як справи, і передає
привіти.
Про те, щоб допомогти з дитиною, погуляти, погратися – Ганна і не думає.
Чоловік Олег теж допомагає Мирославі дуже мало – він багато працює. Правда, і заробляє добре. У них власна двокімнатна квартира,
машина, Мирослава ні в чому не знає відмови, не рахує копійки. На господарство чоловік виділяє гроші щедрою рукою, та й на
Мирославині особисті потреби не скупиться. Інша справа, що витрачати ці гроші, ходити по салонах і магазинам Мирославі з дитиною
абсолютно ніколи, і це зрозуміло. Максимум, що вона може – це щось замовити і купити в інтернеті.
Крім дитини, на плечах Мирослави весь побут. Ну так, в сучасній міській квартирі з підрослою вже дитиною побуту не так-то багато,
але, якщо робити все сумлінно: прасувати білизну, готувати свіжі страви, не нехтувати вологим прибиранням – справ досить. Олег не
допомагає по будинку ніяк. Максимум, що він може зробити – пару хвилин повозитися з донькою.
Треба сказати, що раніше, коли жив один, Олег чудово справлявся і з цим, і з прибиранням. Але за роки шлюбу конкретно відвик від усіх
цих клопітких справ по дому. Навіть дістати готову їжу з холодильника, і то не може, все робить Мирослава. І гріє, і сервірує, і ложку та
виделку подає. І вранці встає спеціально, щоб погодувати чоловіка сніданком і відправити на роботу, хоча їй щось на роботу не треба,
вночі вона кілька разів скочила до дитини і взагалі не висипається.
При цьому каву чоловікові зварити вона зобов’язана, і крапка. І шкарпетки подати – сам не знайде.
– Будинок та побут – твої справи! – пояснює вперто він щоразу Мирославі. – Моя – заробити гроші. З цим у нас, по-моєму, все в
порядку, так?
У плані забезпечення до Олега дійсно питань зовсім ніяких немає. Мирослава не думає і не турбується про гроші, просто говорить,
скільки треба, і чоловік переводить їй на карту.
А може, претензії чоловіка цілком обгрунтовані? Вийшла заміж – живи з чоловіком, нічого місяцями гостювати у батьків в селі без
особливої на то потреби? Йому сім’я потрібна поруч, і так, допомога дружини, адже Олег майже з ранку до пізнього вечора проводить
час на роботі.
А Мирославі сумно, їй з донькою було б так добре в селі у батьків провести весну та літо. Але як вмовити свого чоловіка, вона зараз не
знає.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільнихо б Олега. Але чи добре залишати чоловіка одного в місті на такий час?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – natasha-sher.
