У 22 роки Галина погодилася забрати чоловікового племінника до себе. Подруги радили їй віддати хлопчика свекрусі, але Галина згадала свою історію і вирішила, що дитину вона не кине. Найбільше вона хви
Галина прийшла додому і побачила, що біля її чоловіка є якийсь хлопчик. На вигляд йому було приблизно 10 років.
– Галино, це – Сашко, і він буде жити з нами, – спокійно сказав чоловік.
Галина, почувши заяву чоловіка, від несподіванки впустила пакети з продуктами. Вона стояла, не знаючи що сказати, переводячи
погляд з чоловіка на хлопчика і назад.
– Саша, йди до себе в кімнату. Нам з тіткою Галиною треба поговорити!
Галина взяла себе в руки, роззулась, і пішла помити руки. Андрій, чоловік Галини, відніс пакети на кухню і заглянув у ванну до дружини.
– Чому ти мене не попередив?
– Галино, якось несподівано все вийшло, Я хотів… Не знав як…
– Чому ти мені не сказав, що у нас вдома дитина? Я б купила чогось корисного, а ще – солодкого до чаю. – Галина повернулася до
чоловіка і взяла рушник.
– Ти не будеш лаятись?
– Ні. Розбери покупки, а я піду знайомитися.
Галина на мить заплющила очі і згадала себе.
– Марина, знайомся – це Галина, моя дочка від першого шлюбу. Тепер вона буде жити у нас.
– Як ти посмів притягти цю дитину в мій будинок? А мене ти запитав? У нас своїх двоє! Навіщо вона тут? Віддай її своєї матері! З нами
вона жити не буде!
– Валентино, ну що ти? Галина втратила матір, інших родичів немає. Куди я її? На вулицю? У Галини квартира є.
– Мені байдуже куди! Хочеш – на вулицю, хочеш – до своєї матері, хочеш – в дитбудинок!
Галина похитала головою, відігнавши спогади. В кінці-кінців, в дитбудинку було не так вже й погано. Життя з мачухою явно було б
значно гірше.
Галина постукала в двері маленької спальні і зайшла. Саша сидів на ліжку і зосереджено дивився в одну точку.
– Здрастуй. Тебе Саша звати? Я – Галина. Давай знайомитися?
Галина простягла хлопчикові долоню, той з побоюванням покосився на руку дівчини і відвернувся.
– Підемо чай пити? Ти любиш оладки? Ще у нас десь була згущене молоко. Ти голодний?
Сашко кивнув.
Галина замішувала тісто. Вона й гадки не мала чим же годують дітей. Суп? Напевно. Супи корисні для всіх. А вже пюре з сосисками
люблять всі діти.
Після вечері Андрій включив телевізор, посадив Сашка перед екраном, прикрив за собою двері, зітхнув, налаштовуючись на важку
розмову з дружиною, і пішов шукати Галину.
– Де його мати?
– Я не знаю, років 12 її не бачив. Підкинула Сашка мамі під двері, з запискою в руках – закохалася, поїхала, не шукайте.
– Ти впевнений, що хлопчик буде жити з нами?
– Якщо ти не проти.
– Не проти, – кивнула Галина. – Треба зайнятися оформленням документів.
Однокурсниці Галини відверто не розуміли її вчинку:
– Тобі 22 роки, який племінник? З глузду з’їхала? Нехай живе з матір’ю твого Андрія! Про себе подумай! Ти не працюєш, якщо будете
хлопця утримувати, на тебе грошей не залишиться!
– Залишиться, а якщо ні, то я якось це переживу! – відмахнулася Галина. – Але хлопчика не кину. Досить того, що батьки його кинули.
Галина оточила племінника турботою. У хлопчика підтяглася успішність, у Галини була невелика перевага – вона закінчувала
педінститут, і як знайти спільну мову з дитиною її навчили.
Народження двоюрідної сестри Сашко зустрів із захопленням. Вільний від уроків і домашніх завдань час він присвячував маленькій
Оленці. Ревнощів не було: Галина згладила ситуацію, як тільки у Сашка з’явилися перші побоювання в власної непотрібності.
Зараз Олександр вчиться на 4 курсі. Він буде вчителем, як і Галина. Але викладати він буде інформатику. Саша знімає квартиру і
працює – лагодить комп’ютери і ноутбуки. Юнак – найбажаніший гість в домі дядька й тітки. А Оленка і її молодший брат Тарас
обожнюють свого старшого брата.
Галина пишається племінником, щиро вважаючи його своїм старшим сином. А Андрій все так же без розуму від власної дружини.
Єдине, що трохи гризе Галину – а що, якщо повернеться Ліда, його мама? Але що б не трапилося, Галина впевнена – Сашко з гідністю
поведе себе в будь-якій ситуації, адже вона виховала порядну людину.
Фото ілюстративне – freepi
