ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Після закінчення інституту, Пашка зробив мені пропозицію, руки і серця я звичайно ж погодилася, не роздумуючи. Джерело.

Прийшов час, знайомитися з його мамою, треба сказати, я до сих пір не знайома з його мамою. Ні ви не подумайте, Пашка не ховав мене від неї, просто я якось не хотіла знайомитися з нею, боялася чи що.

Моя майбутня свекруха, ростила сина одна. Тато Пашкин, загuнув у стpашній автокaтaстрофі, сама Людмила Іванівна, дивом вціліла в той страшний день.

У перший день знайомства я дуже нервувала, то вилку впущу, то кухоль з чаєм перекину, то ще що-небудь, в загальному, мені здалося, що я не сподобалася майбутній свекрухі.

Ми з Пашею призначили день весілля. Вибрали осінь, п’ятнадцяте вересня, бабине літо. Найкращий час для весілля, так ми з ним вважали.

Приготування до весілля, були божевільні. Потрібно було розіслати запрошення, особливо я хвилювалася, як доберуться мої батьки.
Вони жили в іншому місті і добиратися до нас, було трохи проблематично.

Весільну сукню, вибирали ми з подругою Свєткою, вона пропонувала купити такі сукні, які мені зовсім не подобалися.

Я ж розглядала шикарні сукні, вже дуже хотілося виглядати, найкрасивішою нареченою, на всьому білому світі, але на таке вбрання, грошей не вистачало.

Довелося зупинити свій вибір, на не дуже дорогій сукні, але вона мені подобалася.

Свєтка пішла пакувати сукню, поки я вибирала розкішну брошку. Розплатившись, ми поїхали до свекрухи. По одному з повір’їв, чоловік не повинен бачити весільну сукню і тому я вирішила сховати її у свекрухи.

Настав день одруження. Приїхавши до свекрухи я стала розпаковувати свою, білосніжну, весільну сукню. Розпакувавши її я просто оторопіла.

Сукня було вся порізана на дрібні клаптики. Я відразу запідозрила в цьому свекруху. Тому що більше не було кому, адже доступ до сукні був тільки у неї, як я тоді вважала.

Я вибігла з квартири і втекла в парк. Сидячи на лавочці, я міркувала як вона могла так вчинити зі мною і зі своїм сином, адже ми просто кохаємо одне одного, а якщо я не сподобалася, то навіщо ж сукню то різати.

Трохи заспокоївшись, я подзвонила Паші і сказала, що весілля не буде.
Пашка прилетів через п’ятнадцять хвилин. Дізнавшись в чому справа він спохмурнів, він абсолютно був впевнений, що мама щиро рада за нас.

До загсу залишалося півгодини, Пашка схопив мене за руку поволік в загс, прямо так в чому була. Кросівки, джинси і якась кофтинка, ось таким було моє весільне вбрання.

Після весілля, ми жили на орендованій квартирі, з матір’ю не спілкувалися, у всякому разі я. Паша правда їздив відвідував, мама все таки.

Через рік, я наpодила. Полoги були дуже важкі. У мене відкрилася крoвотеча і я втратила багато кpові, тому мені кололи, якісь то ліки і я весь час спала.

Після того як я прокинулася, мені принесли мою крихітку.

Увечері прийшов чоловік і розповів мені таку історію. Поки я спала до мене приходила його мама і сиділа зі мною до останнього і ще, розповідали медсестри, вони чули як вона молилася Господу, щоб він допоміг мені і щоб у нас з малятком все було добре.

А ще медсестри розповідали, що приходила, якась жінка, як я потім зрозуміла, це була моя краща подруга Свєтка.

І вона просила у мене вибачення за те що зіпсувала мою весільну сукню. Виявляється, Свєтка була потайки закохана в Пашу і на зло порізала моє вбрання, коли ходила упаковувати його.

Коли прийшла Людмила Іванівна, я зі сльозами на очах, просила у неї вибачення. Вона погладила мене по голові і сказала, нічого дочко, іноді так трапляється.

Після виписки з полoгoвого будинку, ми стали жити у моєї другої мами, вона була категорично проти, щоб ми з дитиною, вешталися по орендованихквартирам.

Джерело