У мене дві доньки, а квартира одна. У молодшої доньки все є, а у старшої нічого, крім цієї квартири немає, ще й сина донька сама ростила. Треба було б квартиру поділити між дітьми порівну, але як це
Мені 70 років, я вже давно пенсіонерка, здоров’я підводить. Маю одну квартиру і дві доньки, то ж не знаю, як правильно їх поділити. Всі говорять – квартиру, мовляв, між дочками порівну поділи, щоб нікому не образливо було. А я думаю: як порівну, коли обставини у них різні? У однієї все є, а у іншої, крім цієї квартири, і жити більше ніде!
У старшої доньки сімейне життя не склалося, тому багато років назад вона з немовлям на руках прийшла до батьків, розлучившись з чоловіком, та так все життя і прожила з мамою і татом. Так, таке життя – з батьками – не просто, самі розумієте. «Куди пішла, коли повернешся, хто це дзвонив, не ходи туди, нічого тобі там робити, сідай їж суп, навіщо це купила, чому так довго».
Молодша сестра, яка вийшла заміж, виїхала і спілкується з батьками в основному по телефону і то не кожен день, і уявити собі не може, яке ось так – все життя виправдовуватися, підлаштовуватися, вислуховувати нотації, викручуватися, зважувати кожне своє слово і раз у раз йти на компроміс. Ні гостей покликати, ні чоловіка, вибачте, привести, ні самій кудись піти погуляти.
У батьків своє уявлення про життя, моралі, моді, правильне харчування, чистоту житла і спосіб життя, і треба їм відповідати. А потім ще у батьків починаються проблеми зі здоров’ям, поганий характер, який з роками тільки псується – і це ще добре, якщо люди похилого віку при цьому в своєму розумі і обслуговують себе хоча б по мінімуму. І всі ці проблеми, звичайно, лягають на плечі старшої сестри.
Хоча молодша поруч – дзвонить, цікавиться, шукає лікарів, допомагає грошима, відвідує батьків у лікарні, носить передачі – але це все не те. Молодшій куди легше – у неї чиста затишна квартирка, відмінний розуміючий чоловік, і головне – свобода. Навіть провівши весь день у батьків, вона повертається потім в своє життя.
Напевно, при такому розкладі – несправедливо молодшій ще й претендувати на батьківську квартиру? Нехай квартира за всі турботи і довготерпіння дістанеться старшій дочці, чи не так? Тим більше у молодшої житло є. А старшій, якщо що, і йти нікуди зі своєю дитиною, нехай і дорослим вже, але все ж. І не заробити їй на квартиру самій ніколи.
Втім, якщо чесно, вигоду від спільного проживання з батьками старша сестра мала. З того самого моменту, як прийшла зі свого невдалого раннього шлюбу з дитиною в батьківську квартиру, у неї завжди за спиною був міцний тил. Старша дочка ніколи не боялася втратити роботу, наприклад. І дитину їй батьки практично виростили. І кашу вранці варили, і попу мили, і з саду забирали, тому що мати працювала.
І в школу бабуся бігала, і на гуртки водила, і уроки з онуком вчила, і вироби робила, і годувала. Тому старший онук тепер для батьків – рідний, виріс на руках. На відміну від онуків від молодшої дочки, які росли десь там.
Молодша донька зі своїми дітьми справлялася сама. Їй гріх скаржитися, у неї чоловік, в крайньому випадку, ще свекруха на підхваті. Молодша сестра з чоловіком багато років виплачували кредит за квартиру, тому її діти росли по садках та групах подовженого дня. Ніяких гуртків, крім шкільних. Мати все життя як заведена – нічого толком не встигала.
Ночами варила обід на завтра, з п’яти-шести років залишала хворих дітей вдома самих, попросивши сусідку зрідка доглядати за можливості. Бабуся допомогти не могла, їй далеко їхати, та й чотирнадцятирічного внука зустріти зі школи буде нікому. Молодша дочка ніколи ні на що не претендувала, ніколи нікого ні про що не просила, всі проблеми вирішувала сама. Хоча деколи доводилося їй ой як непросто.
А тепер, коли батьки злягли, молодша чесно ділить турботи з сестрою. Купує все необхідне для лікування, привозить продукти, везе батьків на своїй машині на консультації і в лікарні, шукає пристойних фахівців та інше. Старша одна не впорається. У неї ні зв’язків, ні автомобіля, ні грошей, а тільки 23-річний син, який звик, що його всюди треба за руку водити, як бабуся все життя робила.
Так ось, питання: як в цьому випадку ділити спадщину, якого всього – нічого: одна квартира? Зрозуміло, що юридично правильно ділити навпіл, а ось по-людськи – як? Залишити квартиру старшій – нехай живе? Чи виставити її в однокімнатну квартиру з дорослим сином, в разі продажу квартири?
Чи все ж найкраще рішення – продати квартиру і поділити навпіл? Взагалі, що таке розподіл «по справедливості» – це поділ за принципом «кому потрібніше» чи «хто більше заслужив»?
