ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Що ти собі надумала?! – питає мене по телефону зовиця Анна. – До кого ж дітям звернутися як не до матері? Якби Іван був би зараз
живий, він би так не зробив і тобі не дозволив! Що їм тепер робити? У однієї трирічна дитина, а друга в очікуванні.
– Нехай до тебе йдуть, – кажу їй.
– Чому до мене? – не розуміє Анна. – Адже ти ж їм мати! А я всього лише тітка.
– Так якщо я – мати, то мені і вирішувати, – сказала я і поклала слухавку.
Я виростила двох дочок, але деякий час назад дійсно попросила їх переїхати і забрати з собою своїх других половинок і проблеми.
Мені набридло тягти всіх на собі. Я овдовіла і довго сама забезпечувала дочок, поки вони вчилися. Важко було, ніхто не допомагав.
– Оксані зі свекрухою важко, – скаржилася мені моя свекруха, через кілька місяців після того, як не стало мого чоловіка, – тобі добре з
власним житлом. А Оксана там господарство ділить. Вже двоє дітей у них.
Так мені дали зрозуміти, що ніякої спадщини з боку батька моїм дітям не дістанеться. Свекруха відписала свою квартиру доньці. Що ж,
у мене є житло. Мені від батьків залишилася двокімнатна квартира.
Дівчатка мої виросли. Одна коледж закінчує, а друга вже в університеті диплом отримала. Думала, що тепер відпочину.
– Мамо, – п’ять років тому заявила моя старша Марта, – це Андрій, ми вирішили одружитися. Ти не проти, якщо ми спочатку з тобою
поживемо?
Раніше дочки разом в кімнаті жили, а тепер до мене молодша переїхала.

– А грошей у нас немає, – відповідала донька, коли я запропонувала скинутися на продукти. Важко мені відразу п’ятьох прогодувати. А
тут і внучка з’явилася, – нам же потрібно на кредит збирати, а я взагалі в декреті поки!
– Не збираюся я прибирати за ними усіма! – обурювалася молодша дочка Христина. – Ось нехай Марта і прибирає за своїм Андрієм!
– Так я ж з дитиною сиджу! – говорила Марта. – Подивися за племінницею, а я приберу!
– Нехай твій чоловік за донькою догляне. А то сидить весь день за комп’ютером! – непорозуміння між сестрами стали звичною
справою.
Христина була впевнена, що Марта повинна переїхати. Нехай Андрій постарається і забезпечить свою сім’ю житлом. Марта
огризалася і прикривалася дитиною. А потім все це позначалося на їх стосунках з чоловіком.
– Хто залишив брудний посуд на кухні? – обурювалася Марта. – Христя, йди забирай, там було чисто!
– Я мила за всіма вранці, а тепер твоя черга! – відповідала сестра.
Я намагалася розподілити обов’язки, щоб хоч якось зменшити розбіжності, але результату не домоглася.
– Твій чоловік накидав сміття, ось нехай сам і виносить відро! Твоя дитина насмітила, ось сама за ним і прибирай!
Минуло три роки, але на кредит старша дочка так і не назбирала. Зрідка вони давали гроші на продукти. Але весь час повторювали, що
у них зовсім ні на що не вистачає грошей.
– Мамо, коли Марта влаштувалася на роботу, ти з неї грошей не брала на їжу, – обурювалася Христина. – А я чому повинна віддавати?
Хотілося перенести холодильник в свою кімнату і повісити замок. Але там і так тісно було двом жити. Кінець моєму терпінню настав в
один день. Повернулася з роботи, а на кухні сидить Христина з хлопцем.
– Мамо, знайомся з Віктором! Він приїхав з області. Ми вирішили розписатися, але трохи поживемо тут.
– Де тут? – перепитую я.
– Тут, – показує вона навколо себе. – До речі, у тебе скоро з’явиться онук, а може внучка.
– Ви хочете на кухні оселитися? – питаю я і намагаюся зберегти спокій.
– Ми могли б і на кухні, але Андрій ночами на кухні сновигає, а ми молоді… У кімнаті разом з тобою теж не вийде.
І замовкла. Вирішила почекати, щоб я зрозуміла що потрібно їм кімнату поступитися і на кухню переїхати. Але надії дочки не
виправдалися.
– У вас два тижні, а потім переїжджайте, – сказала я.
– Куди ж ми переїдемо? – злякалася Марта. – Це мій дім, я прописана в цій квартирі. Нехай Христина і переїжджає, поки дітей немає.
Сказала, що продам квартиру, якщо вони добровільно не з’їдуть. Набридло мені всіх годувати і за всіма прибирати. Пора і для себе
пожити. Діти образилися.
– В такому разі не бачити тобі внучки!
– А я коли народжу, теж тобі дзвонити не стану! Як можна дітей виганяти? А ще мати називається!
І Анна на їхній бік встала: телефонує мені, намагається присоромити. Нагадує, що чоловік мене свого часу годував і ні в чому не
відмовляв.
– Так тому й годував, що він мій чоловік! – відповідаю їй, – зате жили в моїй квартирі! Тепер у дочок свої чоловіки є, ось і нехай
піклуються, годують і житло окреме шукають. Хто мені допомагав? Співчували, що важко одній двох дітей утримувати? Це не допомога!
– Будеш одна на старості років! – підсумувала зовиця.
Відповідати я їй не стала. Боюся, що до старості дочки мене б і з кухні виселили. До речі у мене скоро ювілей – 50 років, буду, напевно,
святкувати одна.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело