ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Моїй невістці пощастило, вона на початку цього року несподівано спадок від бабусі отримала, – розповідає 58-річна Олена
Дмитрівна. – Думали вони, думали і вирішили купити дачу!
– Ну а що, дача добра справа. Їздитимуть, відпочивати, все там обладнають потихеньку для себе.
– Так проблема в тому, що невістка народила у нас два місяці тому, дитина у них маленька зовсім. Звичайно, якби вони купили
нормальний будинок зі зручностями, недалеко від міста, це було б чудово. Але все, що вони змогли собі дозволити – ділянку зі
стареньким будиночком, дуже запущений, завалений мотлохом, зарослий травою.
– Зрозуміло.

– Добиратися туди дуже довго – спочатку на електричці, потім автобусом ще хвилин тридцять, автобус ходить за розкладом три рази в
день, запізнишся – взагалі не виберешся. Таксисти туди їздять дуже неохоче, дороги там, прямо скажемо, не дуже.
– Так у них своя машина начебто?
– Але за кермом тільки Тарас! Він на тижні їздити не зможе, а там стільки роботи, ти не уявляєш! Треба в будинку все розібрати, там
зараз гора мотлоху, з немовлям туди взагалі не зайти. Потім вивезти це все треба, траву викосити, переорати, кущі пересадити,
зробити в’їзд для машини. Та взагалі, стільки всього.
Олена Дмитрівна готова працювати хоч вже – тягати, копати, косити. Їй вже і насіння там якісь подруги дали. І квіти, і зелень. Чесно
кажучи, вона дуже рада, що молоді купили дачу – це те, чого особисто їй довгі роки не вистачало.
Олена Дмитрівна давно живе одна, з чоловіком розлучилася, коли син був підлітком, завжди багато працювала. Проте на заслуги її в
компанії не подивилися, відправили на пенсію, як тільки вік підійшов.
Енергії у Олени Дмитрівни море, а направити її нікуди. Іншу роботу знайти в її віці не виходить, від онука її м’яко відтіснили, заявивши,
що допомога з немовлям невістці Лесі не потрібна. Була б у неї дача, так було б простіше – на дачі можна було б жити з травня по
жовтень, в місто повертатися тільки в саму зиму. А на дачі завжди є справи.
– Я навіть думала купити собі ділянку перед пенсією, але потім вирішила, що одній мені це не під силу! – міркує Олена Дмитрівна. –
Чоловік потрібен в допомогу. Син, звичайно, на моїй ділянці навряд чи став би мені допомагати, невістка – тим більше. А ось на своїй –
будь ласка.. Я Тарасу кажу – зроби мені дублікат ключів від вашої дачі, будь ласка!
Поїду туди, буду потихеньку там колупатися, наводити порядок. А в п’ятницю або суботу ви під’їжджайте! Леся буде з коляскою, якщо
захоче приїхати, а ми з тобою працювати будемо. Тарас мені ще сказав – мамо, ну про ключі треба у Лесі питати, це її дача. Але я це
все серйозно не сприйняла – її, ну і що, я ж на власність не претендую! Я просто хочу допомогти навести порядок, самій Лесі зараз не
до того.
Однак невістка ключі давати відмовилася.
– «Це моя дача, і крапка!» – ну ось що ти з нею будеш робити! – розповідає Олена Дмитрівна. – Ключ від будиночка не дає ні за що. Я
кажу, я просто хотіла допомогти прибрати. А вона – а ми не поспішаємо в цьому році щось там робити! Будемо приїжджати на
шашлики і потихеньку прибирати самі, а не вийде, так залишимо на наступний рік. Така наївна, як ніби в наступному році, з однорічною
дитиною на руках, у неї буде можливість займатися прибиранням. Та й через два роки теж. А там і декрет скінчиться.
Без сторонньої допомоги Леся з маленькою дитиною на «своїй» дачі не обійдеться, міркує свекруха. Наймати людей з боку грошей у
них особливо немає, Тарас ж обмежений у часі, весь тиждень працює. Напевно, працювати на дачі кожні вихідні він теж не захоче.
Ну чому б не прийняти допомогу свекрухи? Олена Дмитрівна б все розібрала, вичистила, а далі нехай сама господиня
розпоряджається, садить все що хоче, будує, облагороджує. Ну так, посадила б там квіточки красиві, грядку зелені – а що, невже
шкода, там велика ділянка, одинадцять соток.
– Ні собі, ні іншим! – каже Олена Дмитрівна.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело