ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Моїй сусідці 84 роки, – розповідає 30-річна Тетяна. – Самотня вона, мені шкода її завжди якось. Бабуся сидить в квартирі зовсім одна
цілими днями, навіть поговорити ні з ким. Хоча у неї дві дочки, одна, правда, далеко, за кордоном десь, а друга живе десь в нашому
місті, але стосунки у них складні.
– Таке буває, при дітях самотня старість…
– Бабуся активна, рухлива і енергії море, вона сама все по дому робить. Нічого особливого я не роблю, хіба що попросить сусідка в
магазин сходити чи до лікаря її відвезти! Дочка найняла прибиральницю, яка два рази в тиждень квартиру прибирає і готує, так що
побут там забезпечений, а я так, на підхваті.
Будинок, в якому живуть Тетяна і її сім’я, в районі шанобливо називають «генеральським» – колись давно, за радянськими ще часів,
квартири тут давали не просто так і далеко не всім. Бабуся-сусідка живе в розкішній трикімнатній квартирі, яка зараз коштуватиме
великих грошей.
Тетяна з чоловіком і маленькою дитиною живуть тут в квартирі батька чоловіка, яку той багато років тому отримав у спадок. Навіть не в
квартирі, а в одній кімнаті, бо в другій знаходиться склад хазяйських речей.

– П’ять років тому, коли ми одружилися, батько пустив нас сюди, з угодою, що в будь-який момент, коли йому знадобляться гроші або
житло, ми з’їдемо! – розповідає Тетяна. – Збирайте, каже, на своє. Ну, ми збираємо, звичайно, потихеньку. До декрету нормально було,
а тепер живемо всі на одну зарплату чоловіка, і відкладати виходить зовсім небагато.
– А тут у суботу сусідці погано стало, довелося швидку їй викликати, – розповідає Тетяна. – Ми з чоловіком і з дитиною гуляти
збиралися після сну, виходимо, і Ірина Петрівна в дверях у себе стоїть, каже, щось мені недобре! Ну, я, звичайно, гуляти не пішла вже,
відправила чоловіка з дитиною одних, зайнялася сусідкою. Сиділа з нею до пізньої ночі, поки їй краще не стало.
– А Ірина Петрівна мені і каже – Таня, а занеси-но мені копію свого паспорта завтра. Я здивувалася – навіщо? А вона – складу, каже,
дарчу на квартиру на тебе, я вирішила! Ти хороша людина, допомагаєш мені, вислухуєш, і чоловік у тебе добрий, я завжди можу на вас
покластися, знаю, що не кинете.
Та я взагалі серйозно це не сприйняла! Кажу, Ірина Петрівна, у вас дочки є, не вигадуйте! А вона – і що, що дочки? Скільки разів за літо
ти тут кого-небудь з них бачила? В тому-то й справа, що ні разу.
Сусідка ще раз повторила Тетяні, що все обдумала і чекає документи. Квартиру вона перепише, але з однією умовою – нові господарі
дадуть їй дожити тут спокійно, ні слова не скажуть дочці бабусі, щоб не піднімати непотрібну метушню. Ну, і будуть, звичайно,
підтримувати і допомагати Ірині Петрівні, як раніше.
Вдома Тетяна розповіла чоловікові про те, що ось, неждано-негадано «заробила квартиру». Думала, що чоловік посміється разом з
нею, але він раптом поставився до повідомлення серйозно.
– Так нехай переписує! – сказав він. – Хоча навряд чи вона це зробить. Зранку, напевно, передумає.
Але бабуся змінювати своє рішення не збирається, просить, щоб Тетяна паспорт принесла. Але Тетяна цього робити не хоче. Поперше, не вважає себе вправі претендувати на такий дорогий подарунок. По-друге, у бабусі є спадкоємці, які, звичайно, дуже
образяться на Тетяну, коли дізнаються, що квартира матері належить тепер їй. Доведеться відстоювати свої права на квартиру, а такі
випробування явно не для неї.
Чоловік же вважає, що треба бігом бігти до сусідки з паспортом, поки та не передумала. Свого житла у них з чоловіком немає, а це
чудове рішення проблеми. Бабусю вони доглянуть по найвищій програмі до кінця. Господиня має повне право розпорядитися своїм
майном так, як вважає за потрібне. Не хоче віддавати нічого дочкам – її право.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело