У шкільній їдальні працювала тітка Даша – проста пересічна жінка. Мовчазна, зосереджена на чомусь. Вона ні з ким ніколи не спілкувалася. І балакучі колеги дивилися на неї, м’яко кажучи, з осудом.
У шкільній їдальні працювала тітка Даша – проста пересічна жінка. Мовчазна, зосереджена на чомусь. Вона ні з ким ніколи не спілкувалася. І балакучі колеги дивилися на неї, м’яко кажучи, з осудом. А ми, молоді вчителі, відкрито зневажали її за те, що вона після роботи забирала додому різну їжу в баночках.
Деякі думали, що у тітки Даші чоловік зловживає: він виносить всі гроші, і тому їсти нічого. Інші вважали, що вона від жадібності: збирає гроші. З висоти щойно отриманого диплому так легко засуджувати! Ми, що живуть «в дусі», читають розумні книги, які виховують молоде покоління – і тітка з їжею у баночках. Хіба можна порівнювати!
Якось в учительській наша компанія влаштувала посиденьки. Молода вчителька Ніна читала вірші. Читала дуже добре: вечорами вона грала в поетичному театрі. Не слухати її було неможливо. Ми завмирали від кожного слова. І відчували себе на піку поетичного блаженства. А як же по іншому? Молоді, освічені, добре одягнені люди, які розуміють суть мистецтва.
Ніна закінчила читати, подивилася на нас каламутним поглядом і сказала:
— Поезія змушує душу жити. Якщо я перестану розуміти вірші, то перетворюся на тітку Дашу.
Ми з розумінням захихотіли. Увечері мені потрібно було перевірити твори на вільну тему – про добро. Писали семикласники. Вони бачили добро і в перемозі, і в праці лікаря, і в руках мами, і випеченому свіжому хлібі. А один твір просто виніс мене з мого звичного оточення. Від сорому закрутилася голова.
Дівчинка написала, що в їхньому під’їзді живе старесенька, нікому не потрібна бабуся. І що до неї кожен день по два-три рази приходить тітка Даша. Вона приносить їжу, прибирає, виносить сміття. І робить це просто так. Виявляється, що у неї є ще кілька підопічних.
А через два під’їзди – багатодітна сім’я. І чоловік там зловживає. А бідна матуся намагається прогодувати скільки дітей. І до них теж тітка Даша приходить.
На другий день в учительській я мовчки простягнула зошит з твором вчительці Ніні. Вона пробігла по ньому очима. Зблідла – і швидко вийшла. А потім в класі при всіх дівчинці сказала:
— Спасибі тобі. Ти вказала мені на добру милу людину. Я не помічала її. Дякуємо.
Мої семикласники очманіло на нас дивилися. І я прочитала текст вголос.
Автор невідомий.
Головна картинка – pexels.
