Українські весільні традиції.
Та з плином часу все змінюється, змінюються люди, їх вподобання, стиль життя, змінюється і святкування однієї з найголовніших подій у житті – весілля. У кожного народу весілля – це своєрідний ритуал з певними особливостями, піснями, обрядами, проте багатьох з них не дотримуються сучасні молодята.Та пишні весільні обряди все ще зберігаються в багатьох регіонах, добре пам’ятають про них старші люди..
Ще донедавна у нас весілля святкували тиждень:
П’ятниця – починальниця,
Субота – коровайниця,
Неділя – вінчальниця,
В понеділок – їсти та пити,
У середу – похмелятися,
А в четвер після обіду
Та й додому поїду.
А тепер святкування обмежують одним днем, та в селах часто справляють весілля і по два дні. Та основні обряди, як і в давнину, виконуються дотепер. Ось деякі з них.
СВАТАННЯ
Сучасне сватання – це переважно узгодини молодятами та їх батьками дати та місця весілля, організаційних питань. Та в багатьох селах ще дотримуються старих звичаїв при приході сватів. Не можна свататися в середу і п’ятницю, бо це пісні дні, а також у травні – бо все життя будуть молоді «маятися». Також свати в хаті нареченої не повинні сідати: Якщо сват сяде, то і діти потім у молодих пізно на ноги встануть. Якщо пити погодиться, то і діти п’яницями виростуть. Якщо умовлять його поїсти, то і діти обжерливістю страждати будуть. Коли свати все вирішать і молода дасть свою згоду, то майбутня свекруха пов’язує їй хустку, таким чином приймаючи її до своєї родини, а молода дарує сватам хліб на вишитих рушниках.
ВИКУП СОРОЧКИ
Традиційно наречена купляє сорочку своєму майбутньому чоловіку, та щоб він зміг її одягнути на весілля, дружби повинні викупити її у дружок. За день, а інколи і в сам день весілля дружки приходять додому до молодого з сорочкою, де вже їх чекають дружби. Часто дружки приносять кілька сорочок, і в залежності від викупу, запропонованого дружбами, віддають їм певну сорочку, за маленький викуп – стару, за більший викуп – новішу, а коли вже досягнуть згоди то віддають справжню весільну сорочку нареченому. В деяких регіонах замість дружок ходять «посланці», це можуть бути і дівчата, і хлопці.
РУШНИК
Вишитий рушник – символ єдності і радості нероздільного подружнього життя, який наречена повинна вишивати довгими вечорами до свого весілля.
КОРОВАЙ
Ще одним неодмінним атрибутом весілля є коровай, який доручали випікати легкій на руку жінці, що щасливо живе у першому шлюбі. Якщо коровай виходив вдалим, молодим пророкували щасливе подружнє життя, якщо тріснутий – нещасливий шлюб, а загнічений – круту вдачу одного з молодих.
ВИКУП
Важко уявити весілля, де б не було викупу нареченої. Традиція ця походить з давніх часів, коли хлопець міг купити собі дружину в її батька чи за гроші, чи за худобу, чи за певні предмети побуту. Сучасну молоду викупляють дружби за горілку, інколи підкладаючи під пляшки гроші.
БЛАГОСЛОВЕННЯ
Благословення – теж дуже давня традиція, яка означає згоду батьків на одруження своїх дітей. Адже раніше без батьківського благословення не відбувалося вінчання. В різних регіонах молодята просять в батьків благословення по-різному: часто батьки сидять, молоді підходять до них, кланяються і цілують руки. Інколи батьки можуть стояти, а молоді б’ють поклони перед кожним з батьків. Коли вже виходять з хати, то мама молодої окроплює всіх свяченою водою, а старший дружба шукає великого прута і підганяє ним майбутню тещу. Пояснень є кілька: щоб теща швидко звивалася і допомагала молодим, а також щоб не докучала зятю, або щоб молода була вправною господинею. На виході з подвір’я жінки стоять, тримаючи в руках хліб, щоб жили молоді в достатку.
ВІНЧАННЯ
Для українського весілля обов`язковим є обряд вінчання, що теж має свої особливості.
ОБРУЧКИ
Обручки з’явилися на Сході, звідки їх запозичили стародавні греки, римляни, а згодом і весь світ. Значення обручки було таким, що жінка більше «не продається», а належить вже чоловіку. У 800 р. Папа римський Ніколай оголосив про використання обручок християнами і відтоді обручки почали означати «вірність, постійність і цілісність любові».
СВІЧКИ НАРЕЧЕНИХ
Свічки, які горять в руках у наречених під час вінчання, зображають духовне торжество, славу дійства і світло благодаті, які сходять на них. Світло – символ Божої святості і полум’я свічок освітлює початок нового життя, в яке вступають наречені.
ВІНЧАЛЬНИЙ ВІНЕЦЬ
В IV столітті увійшли у вжиток шлюбні вінці, які клали на голови нареченим. На Заході їм відповідали шлюбні покрови. На початку це були вінки з квітів, з миртових або маслинових гілок та листя (до цього часу використовуються в Грецькій церкві), пізніше їх стали виготовляти з дерева, металу, надаючи їм форму царської корони. Вони знаменують перемогу над пристрастями і нагадують про людську гідність першої подружньої пари – Адама і Єви. Колись вінчальні вінці носилися протягом семи днів після вінчання і на восьмий день знімалися з молитвою священика. За давніми народними звичаями та роз’ясненнями церкви, увінчанням голів наречених проголошується честь і хвала людині, як вінцю творіння. Цим увінчанням висловлюється також честь і слава мученицьких вінців. Третє значення вінків: вони є вінцями Царства Божого.
ВИНО
Вино, яке під час вінчання дається випити нареченим, нагадує про чудесне перетворення води на вино, яке здійснив Христос в Кані Галілейській. Загальна чаша випивається на знак повної єдності подружжя. Віднині у чоловіка і дружини спільне життя, спільні думки, спільні бажання.
ЗВ’ЯЗУВАННЯ РУК НАРЕЧЕНИХ
Під час вінчання священик з’єднує праву руку нареченого з правою рукою нареченої, покриває з’єднані руки єпітрахілією і поверх неї кладе свою руку. Це означає, що через руку священика чоловік отримує дружину від самої церкви, яка з’єднує їх у Хресті навіки. За народною традицією іноді руки наречених ще зв’язують великою хустиною або рушником. Цє означає надію на ще більшу єдність і нерозривність шлюбу.
ВЕСІЛЬНА ЗАБАВА
Після церемонії у церкві весілля продовжується або вдома у наречених (найчастіше так у селах), або в спеціалізованих закладах. Батьки наречених перед входом зустрічають молодих, знову благословляючи їх з короваєм в руках на щасливе життя. У деяких місцевостях батьки чекають за замкненими дверима, а молодий повинен достукатися до них. Тоді батьки виходять, щоб поблагословити, а мати молодої одягнена у кожух, щоб молода жила в достатку. Після благословення на порозі мати молодої застеляє кожух догори вовною, підсипаючи під нього жито і гроші. Молодих старший дружба заводить до столу, тримаючись за хустинку. Пояснюють це тим, що молода перебуває на певній «межі» – вже не дівчина і ще не жінка, і є надзвичайно вразливою, тому торкатися до неї руками не можна. У деяких регіонах старший дружба після того, як молоді переступили через поріг, б’є щосили ремнем по одвірках, не пускаючи гостей, поки не поб’є по кожній стороні дверей. Інколи дружки тримають молодого, щоб він не переступив порога, а молода тим часом намагається тричі оббігти навколо стола. Вважається, що якщо їй це вдасться зробити, поки молодий її не зловить, то вона буде головувати в сім’ї. Буває, що молодий переносить свою вже дружину через поріг на руках – ця традиція походить з давніх часів, таким чином молодий намагається обдурити демонів, щоб не викрали його молодої дружини. Своє місце за столом молодий викупляє у братів чи сестер молодої, потім дарує родичам молодої подарунки. Традиційно це хустки чи прикраси для сестер, а для тещі – чоботи. В багатьох регіонах ще дотепер існує обряд миття зятем тещиних ніг. Часто дружби ловлять тещу, садять її на тачки і привозять до молодого. Він миє їй ноги вином, шампанським і водою, тоді цілує і взуває нові чоботи. Інколи в чоботи підкладають солому, щоб тещі не було занадто добре. Часто коровай ріжуть ще перед частуванням і роздають усім гостям, деколи його ріже староста наприкінці весілля, а деколи справляють «Свято Коровая» тиждень після весілля. Традиційно «підошву» коровая віддають або старшому дружбі, або «запорожцям». Популярним є привітання від «вуйка з Закарпаття». Двоє хлопців переодягаються на коня, зверху на них сідає «вуйко», і під’їжджає на коні до молодят, дарує їм символічні подарунки і співає «сороміцькі» пісеньки. Після завершення забави приступають до “покривання” молодої: з неї знімають вінок і фату, пов’язують жіночу хустку. Це символічне приєднання молодої до жіночого гурту знаменує її остаточне прощання з дівуванням. Після цього молоду виряджають до нової родини, вона прощається зі своєю ріднею, матір’ю, хатою. Виносять посаг молодої – скриню, подушки і вирушають до молодого. Якщо весілля святкують два дні, то в хаті, де ночували молоді, наступного ранку дружби збирають придане – ловлять курей, качок, намагаються викрасти віник (щоб всі дівчата зі села пішли за ними). Тоді придане в мішках приносять до хати, де буде весілля і продають його господарям. Так починається другий день весілля. Молода, якщо йде за невістку, приносить чорну курку і кидає її в кухню свекрухи – щоб стати в новому домі повноправною господинею. У випадку дводенного святкування весілля молоду «покривають» тільки на другий день.
Звичайно, не у всіх регіонах України традиції такі ж, всюди є свої особливості, та основні обряди всюди однакові, що пройшли через роки і навіть століття.
