Усі сміялися з мене в школі, адже я ріс у бідній сім’ї. Але на зустрічі випусників, я гордо підвівся і сказав: “Дорогі однокласники,я радий був бачити вас в моєму ресторані і сподіваюся, що вам все сп
Моя мама працювала в школі прибиральницею, й однокласники не втрачали можливості, щоб не нагадати мені про це. В дитинстві я просто відчував себе нікчемою, адже всі просто з мене насміхалися. Тато нас покинув, коли я був зовсім маленький, тому мама виховівала мене сама. Їй було дуже важко, вона так і не закінчила університет, не отримала освіту, тому була змушена працювати на будь-якій роботі.
Мамі доводилося вранці мити підлоги в школі, а ввечері – прибирати у великому магазині не лише мали неподалік нашого дому. Нам вистачало лише на найнеобхідніше, тому нові речі чи стильний одяг я практично не отримував – цілий рік ходив в одних туфлях та штанях. При цьому деякі діти заможніх батьків не лише мали красиві речі, а й приносили в школу нові гаджети. В
Наша класна керівниця також не звертала на мене увагу, вона чемно спілкувалася лише з дітьми багатих батьків. А проблема полягала в тому, що моя матір не завжди мала можливості здавати гроші на нові штори чи ремонт класу.
Закінчивши школу, я не приходив на ці зустрічі випускників, але через 20 років все-таки зважився. Це була кругла дата, тому однокласники захотіли посидіти в ресторані, куди звичайно ж запросили і нашу класну керівницю. Після того як ми всі сіли за стіл, Неля Петрівна почала дізнаватися у всіх, хто де влаштувався і чого взагалі домігся. Хтось працював у великій компанії, хтось на заводі, а хтось взагалі не працював.
Того дня я з нетерпінням чекав, коли настане моя черга. Коли я підійнявся, колишні однокласники почали з усмішкою переглядатися. Я ж відповів, що зараз займаюся будівництвом будинків. Потім всі почали згадувати шкільні часи і сміятися. Знаєте, деякі з них взагалі не змінилися, а деяких було зовсім не впізнати.
Коли потрібно було вже оплачувати рахунок і розходитися, я сказав, що все оплачу і гроші, які збирали напередодні, всім зараз повернуть. Деякі колишні однокласники розсміялися і сказали, що моя зарплата це не покриє.
Тоді я підвівся і сказав: “Дорогі однокласники,я радий був бачити вас в моєму ресторані і сподіваюся, що вам все сподобалося. Мені було б приємно всіх вас пригостити”
У цей момент я подивився в обличчя своїх колишніх однокласників – ніхто цього не очікував від мене. Найбільше мені запам’яталася реакція класної керівниці. Ця історія доводить те, що абсолютно не має значення, багаті у тебе батьки чи ні. Головне, знати, ким ти хочеш стати і рухатися до своєї мети.
