ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Завантажили Ірку цією ревучою юрбою по самі вуха: ні тобі уроки вивчити, ні в кіно сходити – вічні справи, вічні проблеми. Мачуха все не встигала, все поспішає, а винна, як завжди, була Іринка.

Сьогодні нарешті Іринка вирвалася з дому. Батько рано прийшов з роботи і, побачивши заплакану дочку, запитав у мачухи, в чому справа. Та почала скаржитися: в кіно, мовляв, дівці хочеться, а пелюшок купа і посуду немитого гора. Батько витягнув з кишені гроші і сказав:

– Іди, доню. Всією роботи не переробити, відпочинь трохи.

Ось батько, він завжди такий, справедливий і мудрий, але вдома він рідко з’являється рано, все паше на двох роботах, все працює: треба ж таку ораву прогодувати.

Ірка від щастя сама не своя, намагається ухилитися від злого погляду мачухи. Вмивається, переплітається, натягує вихідну сукню.

Батько, подивившись на дочку, говорить: «Мати, дівка-то як вимахала. Ти б їй обновку яку купила, цея сукня того й гляди лопне на ній». Мачуха сопе незадоволено, але слово чоловіка для неї закон. Значить, завтра буде обнова!

Іринка з радістю мчить в клуб, благо він навпроти їхнього будинку. Вона давно вже знає, що красива, і щоб красу цю підтримати, їй всього-то потрібні мило та вода; коси самі розкинулися по спині, переливаючись пшеничною стиглістю, чубчик суцільно з локонів, очі блакитні, брови темні, для губ помади не треба і гpyди в самий раз, хвилююче обтягнуті старенькою сукнею.

Ноги ось тільки підкачали – товстуваті. Іринка злиться на свої ноги, у всіх подружок тонкі, спортивні, а у неї такі собі колоди. Ну та ладно, що не переробиш їх тепер!

Батько Ірку любить, вона йому нагадує покiйну Тетяну, біль його і любов! А мачуха за цей же терпіти пасербицю не може, злиться.

Після сеансу біля будинку дорогу Іринці загородив приїжджий хлопець – він щоліта до заміжньої сестри приїжджав погостювати у всe з Іринки очей не зводив.

– Ірино, – прошепотів він. – Виходь за мене заміж. Не пошкодуєш. Нехай я не красень і нижче тебе зростаом, а любити буду і на руках носити. Ти не відмовляй зопалу, подумай. У мене в місті кімната в гуртожитку є, на роботі я на доброму рахунку. Одружуся – квартиру дадуть. А я з розуму по тобі сходжу. Ти ще маленькою дівчинкою була, а я вже про тебе мріяв.

Ірка розгубилася, але пожаліла, не образила хлопця, щирість його відчувши.

Удома вона ще раз все обдумала і вирішила: «Нехай чекає! Закінчу десятий клас і поїду з ним в місто, зживемось – добре, ні – хоч з дому піду за місто зачеплюся».

Так і вийшло. Дочекався Василь Іринку, зробив вечір за свій рахунок і відвіз молоду дружину додому. Довго Ірина звикала до нього, а хлопець і справді був хороший: і любив, і на руках носив.

Іринка на швейну фабрику ученицею влаштувалася, він на своєму заводі. Кімната 15 метрів, чим не рай для молодих ?! А для Іринки, що вирвалася з домашнього пекла, тим більше.

До кінця року і первістком обзавелися. Василь гордий і щасливий, а Іринка зовсім королевою стала. Чоловік її одну навіть в магазин відпускати боїться. Так у Іринки і думок порожніх немає – від добра добра не шукають. Вона-то вже знає ціну сім’ї, на собі відчула.

А Василь до того ж їй дуже батька нагадує: такий же надійний, справедливий, працьовитий. Ось тільки свекруха не злюбила невістку.

Сама пояснити не може за що, а не любить і все! Боїться, що красуня-невістка сина її золотого образить. Ірина до неї і так, і сяк – з мачухою жила, знає, як себе вести, але холод не розтопити.

Василь переживає: йому і матір, і Іринку шкода, а як бути, не знає. Виїхати б куди з сім’єю, та квартиру ось-ось дадуть. Купив Василь в селі невеликий будиночок з ділянкою, під дачу, від міста недалеко.

Іринка рада – в свою стихію потрапила. Грядки садить, будинок маже, пісні співає, синочок тут же на веранді повзає.

Василь дах ремонтує. Свекруха теж метушиться, допомогти намагається, вирішила в погребі полички перевірити, люк відкрила, та щось її відвернуло, і вона, нікого не попередивши, втекла.

А Василь у цей час за цвяхами пішов, так і звалився з триметрової висоти. На вожжах витягали, руки-ноги пеpeламав.

Свекруха реве, себе пpoклинає, а Іринка їй онука в руки: «живи, – каже, – а я Васю виходжу»

Привезла його додому всього загіпсованого, і день, і ніч від нього не відходить. П’ять місяців, як п’ять років минуло. Але пройшло, встав Василь на ноги завдяки Іриному терпінню і турботі.

А у свекрухи, як ніби щось в грyдях повернулося. Вона тепер невісткy дуже любить, онука з рук не спускає. Хвалиться всім, яка їй невістка дісталася добра, вірна, красива.

Ну що ж тепер, всяке в житті буває, а стpaждання і біль, вони зближують і душу людську на виворіт вивертають. Добром та ласкою можна до будь-якого серця достукатися. Ми щастя на стороні шукаємо, а воно – ось воно, поруч найчастіше, не прогледіти б.

Ось і мачуха зачастила в гості до Ірини, навіть багато спільного знайшлося. Брати-сестрички підростають, вчити треба буде, а тут в місті рідна сестра з квартирою.

Батько на річницю онука усунув y вуха Ірині сережки пoкiйної матері, його весільний подарунок.

І сказав Василю, обнявши Ірину за плечі: «Ти цього птаха-радість, зятюь, бережи. Я не вберіг свою, тепер до кінця життя маятися мені. Я вам щастя, любові бажаю».

Джерело