В неділю до мене зателефонувала мама колишньої невістки і давай скаржитися мені на сина. Я свасі так і сказала – ну а чому мій син має піти в нікуди з валізою? Квартиру ж вони разом купували, а те, що
Свою невістку Людмилу я любила і ніколи зайвого слова їй не сказала. Хто ж винен, що вони з моїм сином вирішили розлучитися.
Навіщо тепер мені забороняти з внуками бачитися?
Після їхнього розлучення уже рік минув. Спочатку ми з Людмилою начебто нормально спілкувалися. Я дзвонила їй час від часу,
дізнавалася, як діти. А тут дивлюся, перестала вона слухавку від мене брати. На вулиці випадково з нею зустрілися, вона з дітьми
була. Я до неї, а вона онуків за руки схопила і в іншу сторону, від мене. Ситуація була не з приємних.
Я зрозуміла, що вона образилась на мене, але не зрозуміла – за що. Запитала сина, а він тільки плечима знизав.
Сина я не виправдовую, розлучилися вони з його ініціативи, бо він «покохав іншу жінку». Я пробувала вплинути на його рішення,
вмовляла не йти з сім’ї, адже там двоє маленьких дітей. Але мій 33-річний син сказав, що він уже надто дорослий, щоб мене слухати. З
Людмилою він розлучився.
Розлучення невістка пережила досить важко, але достойно, зі мною продовжувала спілкуватися, дозволяла бачитися з дітьми,
надсилала фотографії. А якийсь час назад раптом як відрізало, заблокувала мене всюди, а на вулиці навіть не вітається.
Я все зрозуміла в неділю, коли ввечері мені зателефонувала колишня сваха, мама Людмили. В розмові вона повідомила, що мій син
квартиру ділити зібрався, а це зовсім не по-людськи, адже вона залишилася з двома дітьми.
Справа в тому, що відразу після весілля, майже дванадцять років тому, син з невісткою взяли в кредит квартиру, в якій і жили всі роки
шлюбу. Кредит виплатили, народилися діти, а потім і грянуло розлучення.
Син зібрав свої речі у валізу і відправився в нове життя з коханою жінкою, а Людмила з двома дочками залишилася в їх спільній
квартирі, де, власне, і живе досі.
З моменту розлучення пройшов рік, і тепер ось мій син заявив, що має намір ділити майно. Ну а що, йому теж треба якось жити далі.
Половина квартири за законом належить йому, і тут нічого не вдієш.
Та й якщо по совісті, так його в цій квартирі набагато більше, ніж її. Син працював, гроші заробляв. А Людмила і працювала не так, і
отримувала набагато менше завжди, навіть коли працювала. Але за законом квартира належить їм навпіл. Якщо Людмила хоче жити в
ній далі, нехай платить синові його половину. Або нехай продають житло, ділять гроші, і далі вже хто як хоче. Це справедливо!
Але сваха вважає, що мій син має по-доброму відмовитися від своєї частки в квартирі і віддати все колишній дружині і дітям.
– Людмила не винна, що розвалилася сім’я. Вона ростила дітей, а ваш син в цей час дивився на сторону. І мало того, що він вийшов
сухим з води, у нього нова сім’я і, на відміну від колишньої дружини, ні клопоту, ні турбот, крім невеликих аліментів – так він ще і
матеріальні проблеми створює колишній дружині і дітям, – скаржиться сваха.
Я свасі кажу – ну а чому він повинен піти в нікуди з валізою? Я його, звичайно, теж не виправдовую, але він кілька років працював,
платив кредит, повинен хоч щось за це отримати.
Фото ілюстративне – zen.yandex
