В суботу ми приїхали, я сказала мамі про свої плани, а вона якось дуже холодно на це відреагувала. Почала розповідати нам, що цього року вона засадила 20 соток городу і це все треба якось обробляти, д
Ми з чоловіком живемо окремо, у нас двоє дітей, і нам ніхто з батьків не допомагає. Свекри живуть далеко, за 600 кілометрів, тому в
принципі не можуть допомогти. А от мої батьки – за 30 кілометрів, мають власний будинок за містом, не працюють, але і няньчитися з
онуками не мають ніякого бажання.
Зараз я в декреті, грошей постійно не вистачає, але так більшість живуть, та й ми якось звикли, крутимося, як можемо. Старша донька
ходить в садок, а молодшому синові всього два роки. Працює один чоловік, його зарплати ледь вистачає на їжу, одяг для дітей і оплату комунальних послуг.
А кілька днів тому мені зателефонували з роботи і попросили вийти на підробіток на три місяці. Я дуже зраділа, так як зможу і
обстановку поміняти і щось заробити, що не менш важливо. Я відразу погодилася, так як подумала, що зможу без проблем відправити
дітей на цей час до своїх батьків.
Тим більше, що батьки завжди обіцяли в разі чого допомогти. Приїхали ми з чоловіком і дітьми до батьків, хоч ми і живемо відносно
недалеко, але бачимося рідко, особливо не набридаємо своєю присутністю, в основному зідзвонюємося, дітей на батьків не скидаємо.
Приїжджаємо влітку у відпустку, допомагаємо по можливості. Батьки завжди говорили, що чекають, сумують, щоб ми частіше приїжджали.
А тут, ми приїхали, я сказала мамі про свої плани, а вона якось дуже холодно на це відреагувала. Почала розповідати нам, що цього
року вона засадила 20 соток городу і це все треба якось обробляти, доглядати, що у неї вже сили немає і часу ні на що не вистачає.
Відчуваю, передумали вони з дітьми залишатися, а напряму не говорять, тільки з виразу обличчя все зрозуміло, та й скаржаться, що
важкувато якось, хоча ми всього кілька днів у них гостюємо. Я розумію, що вони не зобов’язані сидіти з нашими дітьми, але навіщо ж
тоді треба було пропонувати?
Адже я розраховувала на них, тим більше людина, яку я повинна замінити, чекає мого рішення. Я дуже люблю своїх батьків, завжди
готова допомогти якщо потрібно, але сьогодні стало якось сумно. Мені здалося, що внуки їм не особливо то й цікаві, не горять
бажанням побути з ними. Краще так: побачилися на кілька годинок – і вистачить.
Подзвонила на роботу і відмовилася від підробітку, засмутилася дуже, колега теж засмутилася, тому що розраховувала на мене.
Вирішили ще день погостювати у батьків і повертатися додому, так як відчуваю, що ми начебто тягар якийсь для них, хоча діти весь час
з нами знаходяться, і якщо йдемо кудись, завжди з собою їх беремо. І прийшло усвідомлення того, що, моїм батькам внуки не потрібні.
А як інакше це назвати?
Все розумію, ніхто нікому нічого не винен, але сумно так не душі і сльози навертаються.
Фото ілюстративне – ispovedi.
