В суботу зранку з повними пакетами їжі Марія поспішала до чоловіка. Михайло вже тиждень лежав в стаціонарі. Коли вона зайшла в палату, побачила там дівчину. Незнайомка назвала себе співробітницею Миха
З самого ранку Марія поралася на кухні, щоб приготувати чоловікові щось смачненьке. Тиждень тому Михайло потрапив у стаціонар. З
повними пакетами їжі Марія поспішала до чоловіка. Коли вона підійшла до палати, почула дивну розмову:
– Так, мені вже краще. Марино, приходити не треба. До мене дружина щодня приходить, ще побачить тебе тут.
Марія ледь не випустила сумки з рук. Те, що він розмовляв з жінкою, сумнівів не було. Але найбільше її зачепила інтонація, з якою він
говорив. Лагідно, ніжно. Адже з нею він давно взяв командирський тон, принеси, попрасуй, подай. Вона тихенько відійшла від дверей і
пішла геть з лікарні.
«Він же мені клявся, що більше жодної жінки» зі сльозами, які котилися самі по собі, думала вона «Все-таки не втримався, бабій».
Хоча так їй і треба, в свій час вона сама забрала його з родини. Але що з неї тоді двадцятирічної було взяти. Закохалася до нестями і
все. Моральні принципи її тоді не турбували. Але ж і Михайло не роздумуючи пішов з сім’ї. Залишив дружину і двоє дітей. Так що винні
обоє.
Вона сердито витерла сльози рукою, рішуче встала з лавки і підійшла до палати. Чоловік в палаті був не один. Поруч з ним сиділа
молода дівчина і ридала. Побачивши Марію, чоловік розгубився, але взяв себе в руки.
– Марія, познайомся, це моя вже колишня секретарка, Віра. Слово «вже», він виділив, прийшла мене провідати.
Дівчина прибрала руки з обличчя:
– Неправда, не відвідати я вас прийшла, а сказати, що дитинка у нас буде, – рішуче заявила вона.
Михайлу від почутого аж мову втяло:
– Яка дитина?Іди звідси по хорошому. Навидумують собі, що попало… Приперлася невідомо для чого…
Віра знову заплакала і вибігла з палати.
– Не вір їй, сонечко. Наговорює вона. Молода, наївна, ну що з неї взяти? – штучно засміявся Михайло. При цьому очі його бігали.
Марія підійшла ближче, сіла на стілець, подивилася чоловікові в очі:
– У тебе з нею щось було? – запитала вона.
Чоловік почав відпиратися:
– Та ні. Кому ти віриш?
Марія вже твердіше запитала:
– Так було чи ні?
Михайло опустив голову:
– Так. Вибач…
Марія ще раз подивилася в його винувате, але таке рідне обличчя:
– Я тебе тоді попереджала, ще одна зрада і я піду. Пам’ятаєш?
Він кивнув:
– Пам’ятаю.
Марія рішуче встала і сказала:
– Я йду. Тепер уже назавжди.
Після цього випадку Марія переїхала за місто. Михайло люб’язно залишив їй дачу після розлучення. Вона живе тихо, спокійно.
Спілкується тільки з сусідами. А її колишній чоловік, так з Вірою і не став жити, а завів собі нову пасію, молодшу. Але Марію це вже не
чіпає, у неї своє життя.
Не так давно на неї почав звертати увагу сусід. Він вдівець, хороший такий чоловік. І явно ставиться до неї з симпатією. Але до чогось
серйозного Марія ще не готова. Поживемо, побачимо, раптом щось і вийде. Через зраду колишнього чоловіка, не варто все життя себе
карати. Кожен отримає те, на що заслуговує.
Фото ілюстративне – politics.segodnya.
