ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

В цьому досить таки непростому житті, ще й враховуючи наше сьогодення, кожен женеться за чимось своїм, за маленькою, незначною
метою, яка представляється йому величезним досягненням.
Ніхто не бачить, що у нього ціла скриня рубінів вже приготовлена, вона лежить осьпоруч, намагаючись роздобути позолочену залізяку.
Дорослі мріють знову стати маленькими і повернутися в своє щасливе і таке безтурботне дитинство, малюки – скоріше вирости.
Іринці це здавалося надзвичайною дрібницею. Вона любила просто босоніж бігати по полю, щоб запах жита лоскотав їй маленького
носика, щоб теплий вітер дув в лице, щоб тепла земля гріла маленькі босі ноженята. І нехай це була абсолютно наївна свобода, але
безтурботність і щастя ніколи не залишали маленької дівчинки. І це було найголовніше в її житті.
Іринка завжди сміялася, голосно і щиро. У неї не було ніяких проблем і думок, які заповнювали голови дорослих людей. Це була її
країна дитинства. Країна мрій і фантазій – де можна бути, ким захочеш і жити, як захочеш, де немає рамок і загальноприйнятих норм
поведінки. У Іринки, правда, ніколи не було друзів. Вона здавалася іншим дітям якоюсь дуже дивною, не такою як вони, зовсім іншою,
наче з іншої планети. Але це було не так, просто її реальність відрізнялася від їхньої повністю.
Дівчинка дивилася на чисте синє небо, і не розуміла, чому не можна, як раніше, просто швидко бігати по полю. Іринка ніяк не могла
зрозуміти, в чому ж справа, і чому їй стає так важко просто жити, як жила роки до цього. Мама тепер тихо і непомітно тихенько плакала,
щоб ніхто не помітив її вологих очей. Іринка не розуміла, чому мамі так сумно, чому їй самій так важко.

У ві сні дівчинка плела пишний яскравий вінок з численних квітів зі свого поля для свого друга і тихо наспівувала пісеньку, але
закінчити своє цікаве заняття вона не встигла. Її розбудили краплі дощу по шибці і гуркіт грому. Мама, сидячи поруч спала, її стомлене
обличчя лежало на руках.
Після обіду було вирішено все-таки вийти погуляти, але особливої радості це не принесло. Мама говорила з незнайомою привітною
бабусею. Мамин голос звучав якось особливо стомлено і сумно.
На ніч мама читала щось про лицарів і прекрасних принцес. І Іринка собі нишком уявляла, як на її полі з’явився принц, який буде її від
усього захищати і від усіх рятувати. Дівчинка згадувала минулий день і думала, що її життя прекрасне, а друзі скоро знову з’являться. І
нічого, що мама плаче, і небо плаче. Всі іноді плачуть.
Іринка і не помітила, як перестала стежити за потоком власних думок і міцно заснула. Сьогодні на її полі все було не так, як раніше. Не
було свіжої трави і запашних квітів. Тільки сіра земля і сіре небо, а ще якісь сходи. Дівчинка зітхнула і стала підніматися по сходинках в
гору все вище і вище. А що ще робити, поля не стало, а світло так і тягнуло вгору.
Східці йшли далеко-далеко в небо. Там було багато світлих хмаринок, великих і маленьких, які неодмінно стануть їй друзями, там було
тепло і затишно. Дівчинці там подобалося. А десь внизу, біля ліжка спала стомлена мама, поклавши голову на руки. Її життя вже ніколи
не буде таким, як раніше. Вона залишилася одна.
 Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне – genderindetail