Валентина не йшла, а летіла на зустріч з майбутніми сватами. Вона думала, що батьки дівчини будуть розмовляти з нею про весілля їхніх дітей. Але мама дівчини сказала при зустрічі, що її син не рівня ї
Валентина Михайлівна сама ростила сина Михайла і нікому його в образу не давала. Час минав, хлопчик ріс, закінчив школу, поступив
в університет, закінчив його. Зараз працює у великій компанії менеджером середньої ланки, мамина гордість і опора – думала вона.
Син і справді виріс на славу – і красивий, і розумний. То ж мама почала мріяти про майбутню невістку, яка мала бути не гіршою, ніж син
– бути розумною, красивою, походити з гарної, бажано заможної сім’ї.
Валентина Михайлівна не надавала значення черговий пасії сина, але він привів її додому і представив, як свою майбутню наречену.
Вона не могла допустити, щоб якась миршавий сільська дівчина була дружиною її синові.
Вона вважала, що у його сина повинна бути гідна дружина, з вищою освітою, з хорошої сім’ї, з міста. В присутності сина Валентина
Михайлівна вирішила мовчати, всіляко скриваючи своє невдоволення, але вона твердо вирішила, що не бути цій дівчині її невісткою.
Вона подзвонила Лесі, так звали новоспечену майбутню дружину сина, і попросила про зустріч. Леся спізнювалася, і коли вона
прийшла жінка їй сказала, все, що вона думає про неї і їхнє весілля. Дівчина – не рівня її сина, що їм ніде буде жити, він має вищу
освіту, а у неї лише технікум, і, що вона літня людина і хоче на старості років відпочити.
Лесі було дуже боляче і прикро, але вона зрозуміла, що їм з Михайлом доведеться розлучитися, не дивлячись на те, що вона його дуже любила.
Леся вже заочно навчалася в університеті на момент зустрічі з Михайлом. Йшов час, Михайло все шукав ту єдину, з якою зможе
пов’язати своє майбутнє життя. Ось одного разу він приходить додому не сам, а з дівчиною Ларисою, і представляє її, як свою дружину.
Валентина Михайлівна була дуже рада такій невістці, міська, c університетською освітою, з забезпеченої сім’ї, її радості не було меж.
Вона сиділа і мріяла, ось, нарешті, її синочку попалася гідна дівчина, але не тут, то було.
Подзвонили батьки дівчини і попросили про зустріч, Валентина Михайлівна не йшла, а летіла на цю зустріч, вона думала, що батьки
дівчини будуть розмовляти з нею про весілля їхніх дітей. Але мама дівчини сказала при зустрічі, що її син не рівня їх Ларисі, у неї є своя
квартира, а у нього квартири немає, вона – начальник відділу у фірмі батька, а він всього лиш менеджер середньої ланки. Одним
словом, вони не дають згоди на весілля їхньої дочки з її сином.
Після всього сказаного, вони піднялися і пішли, а Валентина Михайлівна сиділа, ніби її хтось чимось облили. Жінка отримала, як в
народі кажуть «відповідь», як вона колись поступила з дівчиною Лесею, так вчинили і з нею. Не рий яму іншому, сам у неї потрапиш.
Не дарма кажуть, що свою долю і конем не об’їдеш. Через якийсь час Михайло знову зустрів Лесю. Виявляється, Леся закінчила
університет, і її запросили працювати в компанію, де працював Михайло, і тепер вона начальник у нього.
Леся все розповіла Михайлу про причини їх розриву, і про те, що зробила його мама. Михайло пообіцяв, що серйозно поговорить з
мамою і що такого більше не повториться.
Через кілька днів Михайло вдруге привів Лесю додому і сказав матері, що дуже любить свою Лесю, що він її знайшов і більше втрачати не хоче.
Тільки тепер Валентина Михайлівна зрозуміла, що могла власними руками зруйнувати щастя власного сина. Незабаром відбулося
весілля Михайла і Лесі, у них все добре. І лише Валентина Михайлівна досі почувається винною і не перестає дякувати долі, що все склалося саме так.
Фото ілюстративне – poleznee
