ВЧОРА БУВ У ЛАВРІ. ЦЕ ПРОСТО РОЗРИВ ШАБЛОНУ. ВОНИ РЕАЛЬНО ОКУПУВАЛИ НАШУ ЛАВРУ – ПЕРЕТВОРИЛИ ЇЇ НА СУЦІЛЬНИЙ БІЗНЕС. ТОРЖИЩЕ. ПРОДАЄТЬСЯ ГЕТЬ УСЕ.
Було дуже болісно це бачити, і смішно чути, як такий “гід” групці довірливих відвідувачів все задвигав про канічєскость. Наче в житті Кукші і Нестора, Антонія і Тодосія не було нічого, окрім цієї пихи та гордині, що ось ми от які канонічєскіє, нє то што нєкоториє. Чому так? Бо москвини усе на свій мундир приміряють. Вони геть не розуміють речей, до яких торкаються – тому і можуть лише отак вузенько тлумачити і розуміти НАШИХ святих.
Бо для них усе це банально чуже. Лаврське барокко, Мазепині церкви, Ілля Муравлянин на прізвисько Чобіток, за те що чоботом від татар відбивався – в них вже став Ілія Тімофєєвіч Чєботов із муромскаго сєла Карачарова, все ніяк не лишать у спокої НАШОГО козака.
Москвини реально сплюндрували нашу святиню – і плюндрують її і далі, можливо, навіть, не розуміючи того.
Колись я там бував і там реально відчувалась надприродня сила Божа.
А зараз – лише гіркий присмак 🙁
Колись з печер охоронці витягали Кашпіровського, якого охопив припадок, коли він прийшов до НАШИХ святих “підзарядитися”. Колись мироточиві глави в скляних сосудах плавали у мирі, а зараз лежать сухі. Навіть святі проти цієї окупації.
Тиші, святості, якихось роздумів про вічне, благоговіння – там треба шукати зараз вдень з вогнем. Сотні років тому ченці уходили в затвор, шукали спасіння, їх нетлінні мощі свідчать, наскільки вони були просякнуті Вічним Богом. Зробити з них виставу, зробити з їх тіл не привід молитовного та благоговійного поклоніння Богу та наслідування їх подвигу, їх прикладу – а зробити їх просто бізнес-приманкою, “наживкою” – це саме натуральне кощунство.
Останній раз я був у Лаврі років 15 тому назад. Навіть тоді ще не було такого відвертого торжища. Уся крита галерея до ближніх печер – суцільне торжище… 🙁 Щоб дістатися святині мусиш протовкатись через 200 ятків та крамничок.
Москвини насправді мають своє бачення що робити з чужими святими місцями – вони роблять там свій бізнес.
Звичайно ж, ти йдеш до Бога, йдеш до святих і на все це не звертаєш уваги. Але чогось пригадались слова Марії Магдалени біля гробу – “унесли Господа мого, і я не знаю, де Його поклали”.
Євген Салік
