Вчора до мене в гості приходив Михайло, мій рідний брат. Засмучений дуже – прийшов поради питати, каже, може варто квартиру таки на зятя з донькою оформити, щоб зять не пішов і діти не розлучилися. Ще
Вчора до мене в гості приходив Михайло, мій рідний брат. Засмучений дуже, я питаю, що сталося, а він каже, мовляв, зятю не вгодив.
Брат веде мову про свою дочку Ольгу і її чоловіка. Знаючи Михайла, я впевнена, що він старається для них з усіх сил. У нього характер
такий, все намагається зробити так, щоб іншим вгодити.
А тут він мені зізнався, що зять заявив, що нічого в квартирі робити не буде, оскільки це не його квартира. Ось тепер замислююся: а чи
потрібно допомагати дітям? Швидше за все, вони самі повинні вирішувати свої проблеми. Я в свій час теж допомогла дітям з покупкою
житла: розміняли свою трикімнатну квартиру, дітям віддали по однокімнатній в старих будинках. Помогли, як то кажуть, чим могли.
Але вони відразу продали ці старі квартири і, взявши кредит, купили житло побільше. Так що, тепер це майно назвати своїм я не можу.
Але нехай – вони так вирішили, їм там і жити.
Мій брат зробив жест ширше – на весілля дочки, в подарунок підніс двокімнатну квартиру. Було це ще десять років тому. Здавалося б,
живи і радій.
Але проблеми виникли відразу. Новоспеченого чоловіка і його рідню з першого дня турбувало питання прописки, вони вважали, що
першим ділом після весілля потрібно бігти і прописувати зятя в нові хороми.
Хоча яка різниця – живеш і живи, хто тебе жене, зараз це питання при прийомі на роботу не варто. Ви що, заради прописки і квартири
одружилися? Не просила ж наречена, моя племінниця, перевести на неї машину нареченого.
Але рідня ходила і пліткувати приблизно так: «Не прописують, не довіряють, квартира їм дорожча, ніж щастя дітей…».
Ольга (моя племінниця) часто зверталася до батька за допомогою типу: «Кран потік, треба полагодити», «Батарею подивитися»,
«Шпалери відклеїлися». Зрештою брат не витримав і сказав зятеві:
– Я, звичайно, допоможу завжди, але чому ти сам не можеш кран поміняти, чи розетку?
На що зять відповів:
– Я тут не господар, чому повинен щось робити?
Мій брат був ошелешений такою відповіддю – зять 10 років живе в квартирі і не вважає за потрібне щось в ній лагодити. Так, квартира і
досі по документах належить моєму братові, але це чиста формальність, в життя доньки і зятя Михайло абсолютно не втручається,
хіба що щось полагодити.
А що і досі не переписав квартиру на доньку і зятя – може воно і правильно. Зять за 10 років так і не зумів оцінити подарунок –
господарем себе не відчуває! Веди дружину на свою житлоплощу і будь господарем! Всі хочуть легких шляхів.
А брат прийшов поради питати, каже, може варто квартиру таки на них оформити, щоб зять не пішов і діти не розлучилися. Я, чесно
кажучи, навіть не знаю, що йому порадити. Мені здається, що життя потрібно будувати самим, проходити шлях разом від маленької
кімнатки десь в гуртожитку до комфорту. Подарунки батьків можуть і життя зіпсувати. Не знаю, я б на місці Михайла квартиру на зятя
не переписувала, але вирішувати братові…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
