ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Одарка поверталася додому повз будинок доньки, ходила в магазин, щоб прикупити продуктів. Жінці днями сімдесят виповнилося,
Одарка вже не та, що була колись, важко самій з усім справлятися. От якби з нею жила Оксана, її донька.
Але ж ні, відколи Оксана збудувала собі хату, до мами вона не приходить і до себе не кличе, бо не може вона досі мамі пробачити те,
що вона залишила жити зятя біля себе…
Оксана у Одарки була пізньою донькою, народила Одарка, коли їй було вже далеко за тридцять. Сама колись жила бідно, бо була
сиротою. Заміж ніхто її не взяв, але коли Бог дав дитинку, вирішила Одарка народжувати, щоб на старість була допомога і розрада.
Оксана росла розумною дівчинкою, але надто вже вибагливою.
Не хотіла дівчина жити як мама – бідно, завжди мріяла про розкішне життя. Вийшла заміж за приїжджого хлопця Олега, привела зятя
додому. Але сімейне життя не залагодилося, бо чоловік не заробляв стільки грошей, скільки їй було потрібно. Оксана завжди мріяла в
селі відкрити продуктовий магазин. Вона і місце гарне придивилася, і бізнес-план придумала, але де взяти стільки грошей.
Якось Оксана повернулася з роботи і за сімейною вечерею заявила мамі і чоловікові, що їде за кордон на заробітки, бо хоче кращого
життя. А з чоловіком вона розлучається – нехай живе собі як хоче…

На заробітках Оксана була 15 років, додому майже не приїжджала, але коли повернулася, змогла втілити усі свої найсміливіші задуми
– побудувала шикарний будинок на околиці села, там же і магазин відкрила. Стала серйозною бізнесменкою, треба сказати, що до
роботи і грошей Оксана була дуже беручка.
Лише не змогла вона пробачити матері, що та не вигнала після розлучення Олега, а залишила, як вона вважала – на сміх людям, зятя
в себе вдома. Оксана перший час просила маму зібрати Олегові речі і відправити його додому, так як він був з іншої області, запевняла
маму, що коли повернеться, жити з ним не збирається. Але у Одарки не вистачило духу виставити зятя з своєї хати, так як знала, що він
був сиротою, і їхати йому просто не було куди.
Якось з пересердя в телефонній розмові Оксана вколола маму, мовляв, а може та сама вирішила жити з зятем. Неприємно було це
чути Одарці, бо ставилася вона до Олега, як до рідного сина, і руки в нього були золоті, все по господарству вмів зробити. А люди що –
погомоніли, та й заспокоїлися, бо в кожного своїх турбот доволі.
Коли Оксана повернулася в село, зайнялася своїми справами – відкрила магазин, довела будинок до ладу. З мамою і колишнім
чоловіком намагалася не зустрічатися. А потім село облетіла новина – Оксана чекає дитину, повторила долю матері… Народилася
дівчинка, Одарка її не бачила, тільки від людей чула, що назвали внучку Маргаритою.
Якось наважилася Одарка і прийшла до доньки в гості. Оксана маму не вигнала, впустила до хати, нахвалялася, як вона господарює і
сама собі дає раду. Дівчинка якраз почала робити свої перші кроки. У Одарки були подвійні відчуття, з однієї сторони вона раділа за
доньку, а з іншої, не хотіла, щоб дочка повторила її долю.
– А як же Олег…, – почала несміливо Одарка. – Він все зрозуміє і пробачить… А може…
– Нічого не може, мамо…, – обірвала її на півслові Оксана. – Ми самі справимося…
Сумно було на душі у Одарки, але нічого не поробиш, таке життя – у доньки з внучкою своє, і у них з зятем – своє…
ukrainians.today.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.