Виявляється, я повинен забезпечувати брата та його сім’ю, бо в мене є гроші
У нас з молодшим братом різниця в 10 років. Коли я вступав до вишу, брат вчився в третьому класі. Головною в сім’ї була мама. Строга, але справедлива жінка.
Мій брат Володя геть інший. В нього батьків характер. Якщо в нього щось не виходило, він більше не старався. Все життя хтось винен в його бідах, але він, звісно ж, нічого для їх вирішення робити не буде.
В виші я знайшов чудового друга. По закінченню навчання, ми зібрали гроші і почали разом вести бізнес. Спочатку тримали невеликий магазин срібних виробів, а потім розкрутилися та почали завозити ще й золото. Бізнес йшов в гору. Я багато заробляв. Зміг сам купити будинок. Ближче до тридцяти, зустрів прекрасну жінку. Поки ми не спішимо одружуватися. В нас без цих формальностей все добре.
Брат не такий успішний. На першому курсі він одружився. Він почав працювати та досі намагався вчитися. Жила молода сім’я з нашими батьками. Він закінчив виш та пішов на ще одну роботу. Його дружина не пропрацювала ні дня. Вони продовжували жити з нашими батьками, він багато працював, мало відпочивав.
Я допомагав батькам. 6 людей в двохкімнатній квартирі – це не дуже зручно. Гроші присилав мамі на карту кожного тижня, адже вона точно правильно розпорядиться грошима. Сім’ї брата купував фрукти та одяг. Після одного випадку, я припинив допомагати Володі.
Ми з дівчиною вирішили покликати батьків та братову сім’ю на наше свято. Три роки разом. Звати Володю не дуже хотів. Я завжди помічав його фальшиву посмішку та заздрісний погляд. Але як це буде виглядати? Батьків покликали до столу, а рідного брата ні.
Гості прийшли. Батьки вели себе порядно. Вони були раді за нас, особливо мама. Вони з Галиною, моєю дівчиною, одразу пішли на кухню, обговорювати улюблені романи. Я ж допоміг Карині, братовій дружині, зняти куртку та всадовити дітей за стіл.
І ось тут почались проблеми. Карина спокійно їла, спілкувалась з нашими жінками, всім було добре, але не брату. Він дивувався кількості їжі, робив акцент на дорогому посуді, гладив меблі долонями та нарікав на їхню ціну. З його слів, ми дуже багато витрачаємо на непотріб, коли ці гроші можна було б пожертвувати багатодітним сім’ям. Як я зрозумів, це він про себе.
Я терпів скільки міг. Мені хотілось вже припинити свято і вигнати його. Дякую мамі, вона розрядила обстановку. Виявляється, мій коханий брат витратив 17000 гривень на нову приставку. І це в нього немає грошей? Коли в людей двоє дітей та немає коштів, вони навряд чи витратять такі гроші на себе. Одним махом.
Брат замовк. До кінця вечора вів себе спокійно. Коли ж батьки та брат повернулися додому, Володя зателефонував мені. Він говорив спокійно, але від цього мій шок не став меншим. Виявляється, я повинен забезпечувати брата та його сім’ю, бо в мене є гроші. Коли я спитав: «З якої радості?», то мій брат сказав, раз я батьків забезпечую, то мені не тяжко буде і брата тягти, разом з жінкою та двома дітьми. Але це не мої діти, не моя дружина, а батьки мої. Вони мене вивчили, підтримували, часто виручали. Їм я зобов’язаний допомагати, а які права має брат на мої гроші, я не знаю.
Володі відмовив, його пропозиція занадто щедра для мене. Вперше почув стільки лайки в свою адресу. Виявляється, я жлоб, ні копійкою не допоміг, міг би техніку купити і гроші кожен місяць відсилати. На цьому наше спілкування завершилося. Більше ми не розмовляли, на сімейні застілля Володю не звав та перестав допомагати. Тепер гроші відсилаю тільки матері. Вона повністю підтримує моє рішення. На останок я попрохав маму оформити квартиру тільки на Володю. Буде йому прощальний подарунок від жадного брата.
