Він, на жаль, не розуміє, що таке бути мамою. А точніше сидіти вдома удвох з дитиною.
Мене звати Оксана і я найщасливіша дружина та мама у світі. Ми з чоловіком маємо прекрасну, наймилішу та найгарнішу донечку у світі. Її звуть Мілана. Вона наш сенс життя та найдорожче, що ми маємо. Адже як-не-як донечка — це плід нашого безмежного кохання.
Але нещодавно мій чоловік, прийшовши додому, сказав мені, що хоче трохи побути на самоті та попросив нас з донечкою поїхати погостювати до моєї мами. Звісно мені було дуже дивно та неприємно чути такі слова від коханої людини, але все ж я його зрозуміла та поїхала.
Все почалося з того, що коли появилась Мілана я перестала все встигати. Вона у нас з дитинства досить проблемна дитинка, частенько хворіє та постійно вередує. Любить, щоб носили її на руках, постійно розважали та не відходили ні на крок. Тому весь день я приділяю увагу своїй донечці та часто не встигаю приготувати їжу та прибрати у квартирі, не говорячи вже про те, щоб помити голову чи привести себе до ладу.
З кожним місяцем моєму чоловікові це почало набридати. Він говорить, що хоче по приходу додому бачити чисту квартиру, повний холодильник та гарну дружину. Він, на жаль, не розуміє, що таке бути мамою. А точніше сидіти вдома удвох з дитиною. Звісно, зі сторони це здається доволі легко та просто: ти доглядаєш за дитиною і можеш паралельно займатися своїми справами. Але так це відбувається тільки в мріях. В житті це велика та тяжка робота — бути мамою.
Але все ж я послухала чоловіка та поїхала до мами. Звісно моя ненька не була в захваті від такого вчинку мого чоловіка. Та все ж вона мене любить і приймає будь-яке рішення прийняте мною. Ми жили так разом у селі з мамою приблизно тижня три. Я звісно дуже скучала за своїм чоловіком, бо безмежно його кохаю. Та й він мені телефонував за день по кілька разів і цікавився нами, питав про доньку та її здоров’я. Я відчувала, що він також за нами дуже сумує та чекає вже вдома.
І ось через три тижні так і сталося. Приїхав мій чоловік до мами й забрав нас додому. Мама моя була дуже сильно проти того, щоб ми їхали й вмовляла мене не повертатися до чоловіка, бо він зі мною дуже погано вчинив. Та я сподіваюся, що це був останній його такий вчинок і подібного більше не повториться.
