ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Іван одружився у двадцять два роки. За дружину взяв собі Віру – спокійну, домашню дівчину. У сім’ї відразу взяв верх над дружиною:
все мало робитися тільки після його схвалення. Віра не мала нічого проти чоловік – глава сім’ї, господар, на нього у всьому можна
покластися.
Але з часом зверхність Івана вже почала переходити будь-які межі. Віра навіть не мала права запитати, чому чоловік так пізно
повернувся з роботи. У нього на це завжди була одна, і не дуже приємна, відповідь: – А тобі що до того?
– Ну, як же, чоловік ти мені.
– Ось і знай своє місце, дружино. Якщо затримався, значить були причини.
Ні, Іван не зраджував Вірі просто він був занадто самовпевненим, не вважаючи за потрібне відповісти дружині так, щоб вона не
хвилювалася зайвий раз.
В плані фінансів Іван теж не вважав за потрібне радитися про щось з дружиною. Якось перед Великоднем прийшла до них в гості
сестра Івана і попросила в борг грошей, Іван дістав спільну заначку і дав сестричці. Навіть не спитав, коли вона планує борг повернути.
Віра перед святами хотіла купити собі трохи нового одягу, кинулася, а грошей немає: – Іване, а ти куди гроші витратив?
– А тобі що до того?! Позичив.
Запитає Віра, що там у нього на роботі відбувається, а у відповідь: – А тобі то що до того, йди кухнею займайся, їсти готуй.
Задумав Іван машину поміняти, Віра хотіла обговорити з ним, яку марку брати.

– Яке тобі до цього діло? Ти ж в них не розбираєшся, все одно я тебе вожу.
І так двадцять три роки прожили. Іван в домі господар, а Віра при ньому. І всі ці роки часто чула від нього: – Що тобі до того.
Син уже виріс, в армії відслужив, а Іван сам собі на умі: всі питання вирішував майже без згоди дружини. «А чого у неї питати, – думав
він, – нехай каструлями займається, – їй до цього діла немає».
Іван захотів святкувати своє 45-річчя з розмахом. Не порадившись з дружиною, замовив ресторан, скликав пів сотні гостей. Свято
вдалося чудовим, всі розповідали, як люблять і поважають іменинника. Лише Віра відчувала себе там чужою і непотрібною. Іван
завжди робив так, як хотів, і цього вже не змінити.
На наступний день Віра тихо і спокійно запропонувала чоловікові розлучитися. Іван трохи дар мови не втратив від такої пропозиції:
вона все життя покірною була, ні в чому не потребувала, він її забезпечував, – що їй не вистачає.
– Чого це ти раптом надумала? – закліпав очима Іван.
– А тобі що до того? – також байдуже сказала Віра, як всі ці роки відповідав їй Іван.
– Як це – що мені до того?! – розлютився він. – Я ж тобі чоловік, давай поговоримо.
– Все життя намагалася поговорити, тільки ти не чув, ти ж господар, ти добувач, а я так – прислуга, яке мені діло.
Віра розлучилася з Іваном. І жодного разу не пошкодувала. Ось тільки дивувалася потім, як стільки років прожила з людиною, яка
ніколи не зважала на її думку і бачила в родині тільки свою власну значимість.
Фото ілюстративне – luxurybagsshop.
Джерело