ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Я не уявляю як бути такою черствою чи

беземоціцною людиною, як моя сестра Віра.

У неї двоє дітей - старший син Володимир та донька Женя. Обоє уже мають власні сімʼї. Віра зі своїми порадами та вказівками до них не лізе: спитають - порадить, запросять - прийде. Онуків

вона теж не рвалась доглядати.І у сина, і у доньки Віри є свої квартири, де вони і живуть. Сестра живе сама у чоловіковій квартирі, а їх спільну здає в оренду. В наш час це хороша прибавка до пенсії.Одного дня телефонує до мене Леся - невісткаВіри і через сльози говорить:- Тьотю Галю, ну як так можна? Що 

вона за мати

така? Вови не стало, я їй дзвоню, кажу, а вона і сльози не зронила. Таким холодним байдужим голосом запитала, коли похорон і де будуть наші діти 

• Як Вови не стало, про що ти говориш?
• Мені командир його зателефонував. Вова загинув - і Леся знайшлась слізьми.

• Мене саму сльози душили, тому ми довго не говорили, я лише сказала:- Може Віра так переживає. Є люди, що все в собі тримають, а не виплескують і це ще гірше Навіть, під час поховання, я повірити не могла, що Вови немає. Він був чудовою людиною та чоловіком. Леся була вбита горем, сльози текли по її обличчю, а вона все обіймала та гладила

  Вову. Женя теж за братом побивалась. Лише моя

  сестра, мати Вови стояла без жодних емоцій.

• На наступний день після поховання Віра повідомила, що виписала сина з квартири. Бо,

  хоч у них була уже своя квартира з Лесею, та Вова ще був приписаний вдома.

• Коли ми всі готувались до 9 днів - вирішили зробити невеликий обід для найближчих, Віра зателефонувала до Лесі і сказала, що летить на відпочинок.

  Я тоді була у Лесі і не могла повірити, що це моя

  сестра говорить.

  — Це як, усі родичі небіжчика зберуться його згадати, а мати на моря летить. Чи ти здуріла? - питаю я у сестри, бо вихопила слухавку у Лесі.

  імені важко від такої втрати, та я продовжую жити в ви теж саме робіть - каже мені Віра.

• Ти б хоч 40 днів почекала...
• Так усе життя пройде.

• А Віра живе й насолоджується життям - їздить відпочивати, зустрічається з подругами. По ній і не скажеш, що сина поховала. Невже так буває?

  Женя, донька Віри, як це почула, то досі не розмовляє з матірʼю.

  Я намагаюсь зрозуміти Віру, все ж вона моя сестра, та не можу. Якби моєї дитини не стало, для мене світ та час зупинився б. Може, я й сама б померла з горя, бо не має нічого страшнішого, як ховати своїх дітей.