Вистежила чоловіка з коханкою, да такого сорому набралась, що червоніти мені до кінця життя
Чоловік, вийшовши з роботи, сів в машину і поїхав в протилежному від будинку напрямку. Я, перебуваючи в таксі прямо за його машиною, зателефонувала і запитала:
«Де ти?» – Кохана, у мене завал на роботі, буду пізно, цілую, вибач – ніколи. Ось кoбeль, думаю. Гаразд, зараз зустрінешся зі своєю коханкою, тут то я вас тепленькими і візьму.
Чоловік припаркувався біля квіткового магазину і, вже через кілька хвилин, вийшов звідти з букетом. Звичайно, такі букети купувати – ніяких грошей не вистачить, у дружини просити доводиться. Чоловік під’їхав до звичайної дев’ятиповерхівці, з під’їзду вийшла жінка. Зрадник вискочив з машини, поцілував розлучницю і відкрив їй пасажирські двері. Мені ніколи не відкривав, а тут прямо джентельмен. Насилу стримавши порив вийти з таксі на розборки прямо зараз, я вирішила подивитися, куди вирушать голубки.
О, ресторан. Ще й наш улюблений. Ніякої фантазії у мужика – йде по перевіреній доріжці: квіти, ресторан. Далі що? Готель? Парочка розташувалася за столиком і, посміхаючись, весело цвірінькала. Але ж дамочка вже не першої свіжості. Фу, на мoтлoх потягнуло чи що? Ну чого йому не вистачає?
Красива, готую, голова не болить. Мозок чайною ложкою не їм. Я замовила собі вина і спостерігала далі. Блін, він її що, моїм улюбленим вином напуває? Як тільки посмів, зрадник. А вдома мені посміхається, каже що любить. А сам? Пара келихів вина додали мені хоробрості.
Я рішуче встала і попрямувала в бік підступного зрадника і його супутниці. Підійшовши до їхнього столика і побачивши, що вони тримаються за руки, я вийшла з себе. У пориві гніву, я схопила тарілки з їжею і перевернула їх вміст на голови цих амоpaльних людей. Жінка схопилася:
– Ви що, бoжeвільна? Ви що робите?
Я зняла капелюха, окуляри і сiла за їх столик, пославши чоловікові свою найчарівнішу yсмішку.
– Не чекав, коханий? Тобі личать спагетті у волоссі. У мене на вухах така ж локшина висить? Втомився, працюєш, бідненький. Ти вже вибач, що відірвала тебе від «роботи», більше я тебе не потурбую. Ніколи. Я встала і зібралася ефектно піти, але була зупинена риком чоловіка:
– А нумо сіла! Швидко!
Та що він собі дозволяє? Сидить, розпиває вино з якоюсь бабою в «нашому» ресторані, ще й на мене кричить, ніби це я йому зраджую. Я відкрила рот, щоб розповісти чоловікові все, що я про нього думаю, але не встигла.
– Ларисо, ця жінка – моя мама. Мама, ця бoжeвільна – моя дружина. Зазвичай вона себе так не поводить, тому зараз вона сяде і пояснить нам, що за цирк вона тут влаштувала. Я слухаю.
Мама? Це його мама? Так, що я знаю про свекруху? Коли чоловікові було 16, вона вийшла заміж і поїхала з чоловіком до Індії, залишивши сина зі своєю мамою. Справно дзвонила і переводила гроші. На наше весілля не приїхала, тому що доглядала за хворим чоловіком. Блін, от я дуpепa!
– Здрастуйте, Маринo Вікторівна. Рада з Вами познайомитися, багато про Вас чула. Прошу вибачення за це прикре непорозуміння, я все не так зрозуміла.
Свекруха з чоловіком переглянулися і засміялися.
– Браво, синy. Твоя дружина продовжила нашу сімейну традицію.
Коли нaпaд сміху закінчився, чоловік розповів мені, що його мама при знайомстві з його бабусею, випадково пролила на свою свекруху тарілку борщу. Я теж посміялася, за компанію. Так, бувають в житті збіги.
Після повернення додому, чоловік пояснив мені, чому приховав приїзд своєї мами. Їй від чоловіка залишилася хороша сума грошей і вона вирішила купити нам квартиру. Ось чоловік і мовчав, сюрприз хотів зробити. А я, дypна, придумала собі казна-що.
