Водій б’є по гальмах і гризе кермо, у мужика падає щелепа, пасажири плачуть від сміху: Як училка бабія приборкала
Народ спить або намагається дрімати. І тут на зупинці ввалюється мужик, задоволений як ціле стадо слонів. Плюхається на сидіння поруч з суворою жінкою вчительського виду, дістає з кишені мобілу і, дихаючи свіжим вихлопом, занурюється в жвавий діалог.
– Альо, Санька? Скажи мені терміново телефон Наташки. Яка вона баба, ух, яка вона баба. Так, спасибі, що познайомив! – і все це хвилини на три, з подробицями, емоціями до стелі й матом через два слова на третє.
Маршрутка починає оживати. Прокидаються ті, хто ще намагався додивитися сни і ошелешено дивляться на мужика. «Вчителька» на сусідньому сидінні демонстративно фиркає і відвертається до вікна. Мужик прощається з Санькой і негайно набирає номер Наташки.
– Альо, Наташка? Вітання! Мені так сподобалося те, що ми з тобою витворяли! Я хочу повторити! Так, мені ще ніколи так добре не було. Так? Ти ще краще можеш? А ну-ка, розкажи докладніше, пустунка моя.
Вчителька на сусідньому сидінні повертається до мужика і просить його говорити тихіше, бо його вираження ображають її педагогічний слух. Мужик нетерпляче відмахується від неї і знову занурюється в бесіду.
Маршрутка вже повністю прокинулася і з цікавістю прислухається до подробиць.
Водій огладивается в дзеркало і теж слухає, затамувавши подих. Незадоволена тільки «вчителька», вона просто закипає від насилу стримуваного обурення. І тут на мобілу мужику другий дзвінок. Він переривається, переможний тон стихає, і він майже пошепки повідомляє Наташкі:
– Ой, пробач, не можу більше розмовляти, мені потрібно відповісти на дзвінок. Дружина! Я тобі пізніше передзвоню, лади? Ну бувай!
І вже зовсім іншим голосом починає бубоніти в трубку:
– Так, люба. Ой, ми так вчора пили з Санькой, так пили. Ну, ти ж його знаєш, а що робити. Ой, погано мені зараз, голова розламується. Так, прийму таблетку. Постараюся прийти раніше, так. Хоча роботи багато. Сонечко, ну пробач, добре, я точно постараюсь прийти раніше.
І ось тут настає зоряний час «вчительки». Вона повертається до мужика і дуже виразно говорить прямо в мікрофон його мобіли:
– Мі-ілий, ну де ти там копаєшся, я вже втомилася тебе чекати. Мені ж холодно, йди до мене, дорогий!
У мужика падає щелепа, він судорожно закриває мобілу під дружний регіт пасажирів. Водій б’є по гальмах і гризе кермо. Мужик, піджавши хвіст шморгає до дверей і просить випустити його. Маршрутка здригається від реготу. Хлопають двері. Училка відвертається до вікна і задоволено посміхається.
Джерело
