Вранці я відвела донечку в садочок. – Усе буде добре. Дітей страшенно люблю, – казала вихователька Калерія Едуардівна. Але тe, що розповіла донька вдома – шoкyвало мене. Потім я зустрілася з нею на
Вона не фарбувалася. Мала коротке каре і густу гривку. Вбиралася у темно-синій костюм. Дітей зустрічала з усмішкою.
– Ми Едуардівну ніколи не любили, – розповіла донька вже школяркою. – Та й вона нас – теж. Якось ударила мене. Перед сном я зібрала в дітей тапочки, хотіла викласти із них фігуру. Вона накричала і наказала всім розібрати свої капці. Іншим разом насварила, коли я спитала, чим майка відрізняється від футболки.
– Почому огірки? – чую на базарі знайомий голос. Оглядаюся – Калерія Едуардівна в пуховику і валянках прицінюється до товару. Тут бабусі продають овочі.
– 15 гривень за кіло, – відповідає торговка.
Колишня вихователька кривиться:
– У людей немає грошей. Красна ціна їм – десятка. Як за дев’ять віддасте, то оптом заберу.
Торгуються хвилин 10. Едуардівна кладе жінці в руку 100 гривень. Від неї йде з повним 12-літровим відром. Метрів за 20 ставить його на розкладний столик. Там уже є квашена капуста, морква, буряк, селера і корінь петрушки.
– Огірки – по 20 гривень, – каже Едуардівна чоловікові, який питає про ціну. Він просить дешевше. – Ви бачили, скільки в магазіні стоять? 45 гривень за півлітра. Та й то – з уксусом. А це – натурпродукт. Сама вирощувала.
Чоловік пробує огірок. Бере кілограм:
– Вкусні.
Едуардівна усміхається. Ховає гроші в кишеню пуховика.
– Наконєц-то найшла себе, – каже сусідці. – Не представляєш, скільки одмучилася. Молодою по дурості думала, що вихователька – найкраща професія. З першого дня зненавиділа її. Дітей терпіти не могла. Але ж треба було пенсію заробить
