Вже два місяці мені телефонує велика родина моєї бабусі. Родичі не знають телефон моєї мами, адже вона зі своїм другим чоловіком живе в Європі, тому просять мене, щоб я мала совість і приїжджала догля
– Бабуся моя була дуже недоброю людиною, в якихось моментах навіть занадто, – розповідає 33-річна Віра. – Мама розлучилася з
чоловіком, моїм батьком, дуже рано, я тоді ще маленькою була, батька я не пам’ятаю зовсім. Ми переїхали тоді жити до бабусі, коли
мені було всього 5 років, і моїм вихованням займалася в основному вона.
Бабуся була людиною дуже складною, більш того, як тепер розуміє Віра. До маленької внучки у неї був цілий список вимог, вона мала
бути слухняною і працьовитою.
– Я нічого доброго про свою бабусю не пам’ятаю, – згадує Віра. – Коли люди говорять, що мріяли б повернутися в минуле, менеі навіть
згадувати про це не хочеться. Я – ні за що. Мама нічим допомогти мені не могла. Йти їй було більше нікуди, на дворі стояли дев’яності,
не було ні грошей, ні роботи. Тому доводилося миритися з таким життям. Бабуся намагалася командувати мною і мамою, хотіла, щоб
все було так, як вона того хоче.
Так і жили, на людях, звичайно, ми вдавали, що в нас все добре.
Коли Віра вчилася в п’ятому класі, мама нарешті зустріла чоловіка і переїхала до нього жити. Через рік забрала до себе і Віру. Вітчим
Віру не любив, але й ставився до неї непогано. Після життя з бабусею, з якою весь час виникали одні непорозуміння, життя з вітчимом
здавалася просто казкою.
Бабуся була проти цього шлюбу, мати просто скористалася нагодою налагодити своє життя, і жити окремо від своєї матері. Відтоді з
бабусею вона не спілкується. Дзвонить бабусі в основному лише Віра.
– Приблизно раз на місяць телефоную, перед цим довго налаштовуюся, потім – коротко про щось розповідаю, але це щось зовсім не
суттєве. Швидко кажу щось бадьоре, щоб не слухати негатив. Розповідаю, так би мовити, про успіхи, мимохідь цікавлюся, як справи у
старенької, і з полегшенням завершую розмову. Пару раз на рік приїжджаю з квітами і тортом – вітаю з днем народження і з Новим
роком. Максимум на пів години. На цьому все. Оце таке у нас спілкування з нею.
Зараз у Віри в житті склалося все добре – у неї коханий чоловік, маленька дитина, відмінні відносини в родині. Нещодавно молода
жінка вийшла з декрету, вони з чоловіком взяли квартиру в кредит.
Минулої осені моїй бабусі виповнилося 80 років. До цього вона була цілком бадьора, жила одна, з домашнім господарством в міській
квартирі цілком справлялася. Але останнім часом справи у неї пішли недобре.
Бабуся вже майже не виходить на вулицю сама, не хоче готувати їсти, здебільшого лежить, хоча ходити ще може сама по своїй
квартирі. Нещодавно їй було недобре – допомогли їй в усьому сусіди. Обійшлося. Але вже і зараз зрозуміло, що бабусі потрібна
допомога. Одна вона вже не справляється ні з чим навіть вдома.
– У бабусі дуже багато далеких родичів, які тепер надзвонюють мені постійно з докорами! – розповідає Віра. – З мамою моєю вони
зв’язатися не можуть – вони з чоловіком живуть в Європі. А я ніби, як зобов’язана. Бабуся мене виростила, обідами годувала, в школу
водила, з уроками сиділа. І ніби як тепер я повинна віддавати борги. Підключатися і піклуватися. А я не хочу! Вона мене не любила все
моє дитинство. Я змогла відпустити ту образу за її поведінку і відношення до мене, але пробачити – не можу! Але при цьому, звичайно,
є і почуття провини перед нею, розумію, що потрібно допомогти старенькій.
Хорошим рішенням було б найняти бабусі доглядальницю, але грошей на це у Віри зараз зовсім немає. У них дитина і кредит, дитина
часто недужає, віра сидить з нею постійно, і заробляти багато не може.
Як бути в такій ситуації? Внучка повинна і зобов’язана доглядати за старенькою бабусею, або цілком має право просто відмовитися від
неї – тим більше, якщо на спадщину за бабусею претендувати не буде? Віра не хоче ні такої бабусі, ні спадку.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
