Їй було тридцять. Вона йшла в нічну зміну, на підлозі хропів чоловік після "застілля", а донька тримала її за пальто і плакала: - Не йди!
Син проводжав мовчки – він старший, доросліший від сестри на цілих 1,5 року. Через два дні дізналася, що в сусідньому містечку, в
одне з відділень, потрібна медсестра. Її взяли. Вдалося купити старенький будиночок на околиці. У кредит.
Весь цей час вона була немов бульдозер: не можна повертати, тільки вперед, не думай про труднощі.
Прийшла до тями, коли поїхала вантажівка, залишаючи за собою осідаючий пил, а в кімнатці з низькими стелями – вежу з речей. Коли
підняла з колодязя відро чистої смачної води. Коли розпалила грубку і будинок наповнився теплом. У цьому маленькому старому
будиночку вони повинні бути щасливі!
Щастя було багато: сонце в маленькому віконці, ранкові купання в річці, теплий ганок, на якому приємно стояти босими ногами, перші
сходи кропу і моркви на грядці, кава на сніданок. І нічого, що кава була найдешевшою, розчинною, а на вечерю були пісні макарони.
Зате на душі було спокійно. Вона оберігала їх маленький світ від батька, що намагався повернути сім’ю, згадуючи заплакану доньку. Ніколи!
Після щомісячних платежів в банк, грошей залишалося небагато, але через кілька місяців “увійшла в колію”, стала планувати залишки
зарплати і на їжу і на речі. Вона вчилася сподіватися на себе, не скиглити, просто йти вперед. А діти притягли бездомну собаку.
Щеня-підліток, воно ледве стояло на лапах, гойдалося від слабкості і дивилося на неї гнійними очима. Зробило два ковтки теплого
молока і впало. Через 10 хвилин набралося сил і ще кілька ковтків. Вижило.
Потім з’явилося кошеня. З обвугленими пеньками від вусів. Теж вижило. Всі вижили.
Майже відразу, як тільки зрозуміла, що вони твердо стоять на ногах, що восени у них будуть свої овочі, посадила яблуню. Завжди
вважала, що якщо є свій будинок і клаптик землі, обов’язково повинна бути і яблуня.
– Вам яку? – питала жінка, що продавала саджанці.
– Не знаю, – відповіла вона і посміхнулася.
– Візьміть цю.
Вона несла додому гілочку і навіть не уявляла, що через кілька років всі будуть дивуватися медовим до прозорості яблукам, з яких
виходить надзвичайно смачна шарлотка і дивовижне ароматне повидло.
Один з куточків ділянки виявився зачарованим: він, не дивлячись на сонячність і відкритість, був покритий зеленим мохом. Гілки
малини тут ставали неприродніми і засихали, немов їх посадили в піски Сахари, а не в удобрену і политу землю. Саджанець три роки
стояв там в стані глибокого сну, потім відростив на тонкому стовбурі величезний відросток і засох. Вона плакала над ним, немов над
близькою людиною, а потім посадила сливу. Гілочка сливи, прийшовши до тями після гучної і багатолюдної площі, де її виставляли на
загальний огляд, випила багато смачної колодязної води, озирнулася, побачила навколо зелений моховий килимок і вигукнула, – Те, що треба!
На третій рік життя слива порадувала десятком перших плодів, а морозною малосніжною зимою замерзла. Але не засохла.
Наступного літа відростила на останньому живому залишку стовбура товсті гілки, а на другий рік так обвисла сливами, що всі
дивувалися, не забуваючи при цьому набивати свої кишені величезними щільними і солодкими плодами.
А ще їй віддали саджанець вишні: якщо не візьмеш – викинемо. Посадила. За три роки вишня перетворилася в дерево, але
плодоносила мало. Вона підійшла до нього ранньою весною з сокирою, постояла… – Гаразд, живи.
У серпні дерево було таки обвішалося великими, матово-блискучими на сонці плодами, з бурякового кольору боками ягодами, що
знову все дивувалися і дивувалися, не забуваючи спльовувати кісточки.
В її житті більше не було чоловіків. Всю чоловічу роботу по дому взяв на себе син. І ніколи, як би важко не доводилося, не шкодувала
про минуле життя. Мир, щастя і спокій в маленькому старому будиночку кращий, ніж життя з випивохою в квартирі зі зручностями. Вона це знає, як ніхто інший.
Сьогодні вона варить собі вранці дорогу каву. Найкращу. Це їй діти купують. А з чашкою в руках любить стояти біля великого вікна. Вже
немає тих маленьких віконець, як немає і самого старенького будиночка з низькими стелями. Тому що будинок тепер інший: новий, з великими вікнами.
Інший собака лежить тепер на теплому ганку, а в кріслі – інший кіт…
Але все ті ж дерева зацвітуть цієї весни, порадують всіх солодкими яблуками, величезними сливами і розсипом бордової вишні. А вона
буде варити повидло і пекти шарлотку. І в будинку буде солодко пахнути ваніллю, корицею і щастям…
Автор: Gаnsеfedern.
Фото ілюстративне
