ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Мене звуть Стефанія Михайлівна, мені 62 роки. Живу я одна в селі, маю велике господарство – з ранку до вечора у мене є робота, я
постійно чимось зайнята. А місяць тому приїхали до мене моя дочка зі своїм чоловіком. І повідомили, що купили мені путівку в
пансіонат на два тижні. Мовляв, це їхній подарунок мені на день народження, та й я давно не відпочивала.
Я і справді про відпочинок навіть не думала, як же я своє господарство кину? У мене ж і корівка, і дві кізоньки, і качки, і гуси, і кури. Та й
город! За всім цим же догляд потрібен! Як же я це все кину?
Але донька мене заспокоїла, що я можу не хвилюватися, бо вони все продумали. Зять узяв відпустку на своїй роботі і вони приїдуть в
село.
– Ти нам розкажеш, що і як потрібно робити, і ми побудемо тут. Подихаємо свіжим повітрям, подивимося за твоїм господарством і
городом. Не здумай відмовлятися! Збирай свої речі! – сказала дочка.
Я подумала і погодилася. Я вже так давно не відпочивала. Після того як не стало чоловіка і я залишилася одна з маленькою донькою
на руках, я взагалі забула про те, що людина повинна відпочивати. Мені потрібно було виростити Світланку, вивчити її в університеті.
І у мене все вийшло! Дочка вивчилася, викладала в університеті. Потім донька вийшла заміж. Зараз Світлана в декреті, підростає
чудовий онук.
Поки моя дочка з чоловіком живуть на зйомній квартирі. Вони збирають гроші, щоб купити собі квартиру. І тут вони вирішили мені
зробити такий розкішний подарунок! Я зібрала свої речі і діти провели мене на вокзал. Я поїхала відпочивати зі спокійною душею.
Відпочила я просто чудово: і харчування було хороше, і масаж, і жила я з дуже хорошою жінкою в двомісному номері. Ми з нею відразу
ж подружилися. Вдень ми їздили на екскурсії, а вечорами у нас були танці.

Перед поверненням додому я подзвонила дітям і подякувала їм за такий чудовий відпочинок. Дочка засміялася і сказала, що це ще не
все, і вдома мене чекає ще один великий сюрприз! Я не могла зрозуміти, про що ж йде мова.
І ось я повернулася додому. Зять з дочкою зустріли мене з поїзда. Я зайшла на подвір’я і відразу ж зрозуміла, що щось не так. У дворі
було дуже-дуже тихо. Я здивувалася цьому, але промовчала і зайшла в будинок.
– Мамо, ти готова до сюрпризу? Поглянь! – дочка відкрила двері комори.
А там вже було не комора, а ванна! Виявляється, зять з дочкою за два тижні провели воду в мій будинок, купили ванну. Зробили
ремонт. А ще унітаз купили і пральну машинку.
– Вистачить тобі, матусю, стільки працювати! Відпочивай!
Все і справді було дуже гарно, я навіть про таке не мріяла. Але я розуміла, що все це дуже дорого, тому запитала, звідки у доньки гроші.
– А ми продали твою корівку, кіз, качок, гусей. Залишили тобі тільки курочок. Досить тобі і їх.
Я начебто, як і рада була: розумію, що діти хотіли як краще, але мені так сумно стало. Як же я буду без своєї корови? Вона ж була не
просто коровою, вона була мені вже як член сім’ї. З її допомогою я з людьми спілкувалася: молочко продавала, сметанку. Та й
заробляла небагато.
Тепер я не знаю, як я буду жити далі. Я подякувала дітям, не стала їх засмучувати. Вони повернулися назад в місто. А я тепер
залишилася одна в своєму будинку. Вийду на подвір’я, а там так незвично: тихо. Мені так не комфортно, сумно. Не можу я так жити! Що
ж мої діти не порадилися зі мною перед тим, як так сильно змінити моє життя?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело