ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Заощаджує мама моя, звичайно, дуже! – розповідає 35-річна Валентина. – Речі носить роками, деякі її сукні і сумки я ще з раннього
дитинства пам’ятаю. М’ясо не їсть, солодощі не купує, живе на супах і кашах, ну, курку іноді собі дозволяє витратити гроші. Гостей до
себе вона не запрошує, їх же частувати треба. Навіть онуків в гості не кличе. Вони ж світло всюди включають, воду ллють по пів години,
телевізор дивляться – одні розтрати з ними. А платити їй нічим каже.
– Зрозуміло.
– До того дійшло, що лікар виписав їй щось там від тиску. Вона й тут зекономила: щось купила, те, що дешевше, а що дорожче – не
взяла. Щоб довше вистачило упаковки, вона через день бере, а не щодня. А потім швидку викликає, бо не допомогло, а сама каже, що
все за рецептом робила, але ж це неправда.
– Навіть не знаю? Слухай, ну вже купи ти матері ліки сама, раз така справа.

– Ага, всі так мені постійно кажуть. Купи їй ліки, купи нові черевики, у неї ноги мокрі, купи фруктів, сиру хорошого, щоб нормально
харчувалася. А я от не хочу купувати. Принципово. У матері на рахунку десятки тисяч гривень лежать, я це точно знаю, сама постійно
про це говорить. І вона ще збирає та відкладає при цьому. Щомісяця відносить в банк певну суму і кладе на рахунок.
– А на що збирає?
– Версія для всіх, хто цікавиться і задає питання типу: «Що ж ви, Марино Сергіївно, ходите як бомж». «Я повинна дочці допомогти
виплатити кредит за квартиру».
– І що, вона реально вам допомагає?
– Тримай кишеню ширше! Ніколи ні копійки ні на що не дала. Я з дев’ятнадцяти років працюю вже сама на себе, грошей у неї не беру
зовсім, і чоловік у мене теж самостійний. Так ми ні на що не претендуємо, самі справляємося, кредит на житло самі платимо
потихеньку, залишилося вже не так і багато. Мене тільки засмучують доброзичливці, які лізуть з порадами купити матері те чи це. Не
хочу і не буду. Вона цілком може все, що потрібно, придбати собі сама. Не хоче – її справа, нехай ходить в рваних чоботях і їсть
несолону вівсянку на воді. Я забирати у своїх дітей нехай і невеликі гроші для того, щоб мати віднесла ще одну тисячу на свій рахунок в
банк, не буду принципово.
Дітей у Валентини двоє, дочки 12 і 7 років. Живуть вони з чоловіком і дітьми в двокімнатній квартирі, за яку зараз виплачують кредит.
Платять без особливих зусиль, чоловік Валентини завжди говорить, що жити треба тут і зараз, тому вони, незважаючи на борг банку,
дозволяють собі різні гарні речі – поїздки, подарунки, нові гаджети, гарний одяг. Ні, не шикують, але час від часу дозволяють собі вийти
за рамки тих грошей, які планували витратити. Якби не ці речі, так і з кредитом вже, можливо, розплатилися б.
– Та ну, жити, економлячи на всьому, кому це треба! – махає рукою Валентина. – Ні. Розплатимося через чотири-п’ять років, подумаєш.
Зате ось поїздили, за кордоном побували. Та й ще побуваємо, я сподіваюся, коли в світі ситуація нормалізується поїдемо в якусь ще
країну, побачимо краще життя.
Чоловік Валентини заробляє непогано, та й вона сама теж працює, отримує гарну зарплату, тому надлишки цілком можуть собі
дозволити. Правда, на цьому фоні не дуже красиво виглядає бідна її мама, яка постійно сидить в напівтемряві і воду з крана
умудряється використовувати двічі, а то й тричі.
Втім, за словами Валентини, мама її зовсім не бідна людина, і теж має досить-таки непоганий дохід. Свого часу вони з чоловіком
багато років пропрацювали на заробітках, та ще й зараз жінка отримує непогану пенсію, плюс різні пільги – в місяць, за словами дочки,
у матері набігає цілком гарна цифра, порівнянна із середньою зарплатою навіть працюючої молодої людини.
– Найголовніше, ще й міркує, що це вона для нас збирає, для онуків, їм потім дістанеться! – зітхає Валентина. – Всім родичам вже
розповіла, тепер на нас всі дивляться косо. Мовляв, ви маму втомили зовсім зі своєю іпотекою, вставайте з її шиї! Кажу, що ми і не були
у неї на шиї ніколи, і на що вона збирає, не знаю – не вірять. Гаразд, це їхня справа, нехай думають, що хочуть. І мати теж має право зі
своїми грошима чинити, як вважає за потрібне. Хоче, нехай збирає, або витрачає, або віддасть в якийсь притулок. Але при цьому
купувати їй продукти і ліки я не буду, і крапка. А що мені ще робити в такому випадку?
 Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне – report.