«На що ти розраховуєш, те і знайдеш» ©

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Авторизація

Авторизуйтеся

Жінка прийшла до Бога щоб попросити захисту для свого сина. Відповідь Господа вас здивує.

Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка, голова нахилена вперед, а погляд спідлоба був тривожним і пильним.

— Ти втомилася, мила жінка? – занепокоївся Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь.

— Дякую, але я не можу тут розсиджуватися, я ненадовго, — відмовилася жінка. – Тільки попрошу – і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь накоїлося? Ніколи собі цього не вибачу!

— Чого ж ти не готова собі пробачити?

— Якщо з моєю дитиною щось трапиться. Я якраз і прийшла попросити тебе: Господи, спаси і збережи його!

— Я тільки цим і займаюся, — серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі?

— Ні, але… В цьому житті стільки всіляких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів!  А у нього вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він заб’ється, і йому буде боляче.

— Що ж, наступного разу він буде обережнішим, бо з власного досвіду дізнається, що таке біль, — відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ж ти не хочеш дати йому навчитися?

— Тому що хочу позбавити його від цього болю! – пристрасно вигукнула мати. – Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти.

— А впасти він може скрізь — — задумливо відповів Господь. – Навіть з власного ліжка можна впасти, хіба ні?

— Ну так … але ж є ж таке прислів’я — «знав би, де впасти, так соломки б підстелив». Ось я і намагаюся убезпечити його.

— І тепер хочеш, щоб я обклав його соломкою з усіх боків? Добре. Дивись!

І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її в світ. Солома потрапила точно в ціль: вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх негараздів, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається рухатися то туди, то сюди, розсунути стебла, пробратися крізь солому, але все марно: солома пересувалася разом з ним, готова, щоб пом’якшити удар. Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то у відчай, то в лють. А врешті-решт, він дістав звідкись сірники і підпалив солому. Злетіло полум’я, і всю картину миттєво затягнуло димом.

— Синку! – закричала жінка. – Синку, я йду на допомогу!

— Хочеш підкинути в багаття ще соломки? – запитав Господь. — Май на увазі: чим більше соломки підстилають батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї за всяку ціну. Якщо ж це не вдасться, людина може і зовсім почати пропалювати життя. Адже він не знатиме, що таке біль, і що таке свобода вибору — теж…

— Але я не можу цього допустити! – заридала жінка. – Мій мішок соломки врятує його!

— Ти думаєш, що це мішок соломки, але ти помиляєшся, — відповів Господь. – Насправді це – Мішок Проблем. Всі жахи, які тобі здаються всі побоювання, які в тобі живуть, всі страхи, якими ти наповнена, знаходяться в цьому мішку.  Все, про що ти думаєш і тривожишся, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина втомилася…

— Виходить, я не повинна піклуватися про сина? – в роздумі наморщила лоб жінка. – І це кажеш мені ти, Господи?

— Піклуватися – скільки завгодно. Це справа матері. Але ось турбуватися ти не повинна – це точно. Адже я теж про нього дбаю. Дозволь і мені робити мою справу. Просто не заважай мені! Але це, як я розумію, питання віри…

— Знаєш що, Господи? – трохи подумавши, заговорила жінка. – Ти можеш дати мені… сірники?

— Звичайно ж. А що ти хочеш робити?

— Спалити свій Мішок Проблем, — посміхнулася жінка. – І навчитися, нарешті, довіряти тобі по-справжньому.  Падати і підніматися. Помилятися і виправляти помилки. З вдячністю приймати і радість, і біль. І подарувати моєму синові право робити те ж саме.

— Це вірне рішення, — посміхнувся Господь. – Ну їх, ці тривоги! Хай горять вогнем!

— Я довіряю світу, собі та синові, — шепотіла жінка, дивлячись, як палає, корчиться, розсипається і стає попелом її заздалегідь припасена соломка, її Мішок Проблем. І спина її тепер була прямою, голова високо піднятою, а погляд чистим і ясним. — Я вірю, Господи, що все, що відбувається, послано тобою — в ім’я і для блага нас самих. Тепер я і справді вірю!

Джерело

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС
Коментарі (0)
Авторизація
Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі