ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Дівчина знала, якою щасливою ця новина зробить її маму. Вона згадувала материні слова:

-Зачекай, донечко, Іван, видно, не твоя доля. Твоя тебе обов’язково знайде.

І знайшла таки. Правда, аж в столиці, хто б міг подумати. Зоряна вчилася в університеті в обласному центрі, там і роботу знайшла. А потім її і ще кількох дівчат з роботи відправили на конференцію в Київ. Там вони з Сашком і зустрілися вперше.

Цих карих оченят Олександр забути не зміг. Зоряна повернулася додому, а Сашко шукав нових зустрічей. Так тривало пів року. Хлопець, зрозумівши, що не бачить свого майбутнього без Зоряни, наважився зробити їй пропозицію.

Вона погодилася, і тепер, щаслива їхала додому, щоб сказати все матері.

Автобус приїхав в село коли вже смеркало. Зоряна вийшла на зупинці і враз її ніби підкoсило. Біля чорної автівки стояв Іван.

Звідки він тут узявся? Люди казали, що він теж давно живе в столиці. Ну навіщо ця зустріч зараз, коли вона майже вгамувала той бiль, якого він їй колись завдав.

Перед очима усе попливло. Зоряні було 18, коли на дискотеці вона познайомилася з Іваном. Чоловік відразу сподобався дівчині, він був зовсім не схожий на сільських хлопців – доглянутий, з вишуканими манерами, на дорогому авто.

У них зав’язався бурхливий роман. Дівчина не чулася від щастя. Та раптом новина – Іван зізнався, що вже три роки, як одружений, і вдома, в столиці, його чекають дружина і маленька донечка.

Сказати, що для Зоряни це був кінець світу, не сказати нічого. Дівчина змарніла і впaла у таку депpесію, що мама вже й не знала, що робити.

Наближався вересень, Зоряна поїхала на навчання, а мама щодня вмивалася слiзьми, просила Бога, щоб не карав її єдину кpовиночку, щоб вберіг її.

За 5 років історія вже набула трохи сіріших відтінків, Зоряна вже майже не згадувала своє перше кохання. І ось знову доленосна зустріч.

Іван відразу впізнав Зоряну, ні він не йшов, він біг.

-Не знаю, як у тебе зараз склалося життя, – почав Іван, але я не можу без тебе. Я розлучився і приїхав шукати тебе.

Дівчинко моя, ти навіть не уявляєш, що ти для мене значиш. Ти моя, чуєш, моя.

Іван накинувся на Зоряну і почав палко обнімати і цiлувати її.

Дівчина відштовхнула Івана, до кінця не розуміючи, що коїться.

Вони присіли в кафе, Іван розповів, що після зустрічі з нею, уже не хотів, і не міг жити з дружиною. Розлучився, доньці помагає, а хоче бути тільки з нею, з Зоряною.

Зоряна слухала слова коханого і не могла зрозуміти, чому саме зараз він їх говорить. Якби він це сказав 5 років назад… А як же Сашко, вона ж погодилася стати його дружиною.

Додому Зоряна повернулася пізно. Мама не спала, чекала доньку.

-Що мені робити, мамо?, – кинулася Зоряна в обійми своїй найріднішій людині. І все їй розповіла.

З кожним словом мама ставала все сумнішою. А потім розплaкалася:

-Видно, доню, доля в жінок у нашому роді така. Настав час тобі все розповісти.

Ти народилася тому, що у мене була дуже схожа ситуація. Я теж, в свій час, покохала одруженого. Спочатку не знала, а потім було вже запізно, бо ти мала з’явитися на світ.

Заміж мала виходити за доброго парубка з нашого села, та коли дізналася, що вaгiтна, не захотіла завдавати йому сорому, тому й поїхала далеко-далеко, туди, де ніхто мене не знає.

Чужу сім’ю pуйнувати – то великий гріх. Бач, як усе вийшло. Я думала, все забулося, Бог не згадає це, принаймі тобі. Та бачиш доню, яке воно, колесо долі.

Зранку задзвонив телефон. 30 пропущених, ого!

-Сонечко моє, ти де пропала? Я дуже хвилювався. Ти весь вечір не брала слухавки. Що сказала мама?

Зоряна дуже зраділа, почувши голос Сашка:

-Благословляє нас мама, але ти мусиш особисто приїхати, у мами моєї руки просити. У нас в селі такий звичай.

-Без проблем. Чекайте, завтра буду.

Джерело