Зої було два рочки, коли не стало її мами, а з рідні більше нікого в неї не було. Ось і вирішили на сходці в селі віддати дівчинку в дитячий будинок. Але одна багатодітна сім’ я, сказала, що забере цю
У сім’ю Іванових Зою взяли з любов’ю, дівчинка не відчувала, що вона їм чужа, чи не рідна. Але, як завжди знаходяться люди, які в
своєму оці і колоди не бачать, а в чужому, смітинку помітять.
Дівчинка підростала і їй почали «добрі люди» говорити, що вона родині Іванових, не рідна, а прийомна.
Дівчинка прийшла додому і попросила прийомну маму все розповісти. Мама Аля посадила дівчинку поруч і все їй розповіла. Зоя не
стала менше любити від цього свою маму Алю, а навпаки, вона сказала, що їй все одно, що вона прийомна, і що вона дуже любить
всю сім’ю.
Йшов час, старші діти Іванових виросли і поїхали з рідного гнізда, залишилася наймолодша, Зоя.
Одного разу по весні, Аля пішла на річку прати білизну і крижина, на якій вона стояла, відкололася і попливла. Аля сильно
злякалася, почала кричати і боялася, що вона зараз потоне.
Це все було на очах Зої. Дівчинка не розгубилася, почала стрибати з крижини на крижину, так вона опинилася біля мами. Зоя
простягла руку мамі і крикнула:
«Тримайся за руку міцно і стрибай, не бійся».
Так вони вдвох, тримаючись за руки, стрибали з крижини на крижину, поки не опинилися біля берега річки. Аля впала на коліна
перед дівчинкою, почала плакати і говорити слова подяки.
Зоя підняла маму з колін, обняла її і сказала:
«Мамо, ти мені подарувала життя, я не могла дозволити, щоб з тобою щось сталося, я тебе дуже люблю».
Тепер в селі всі замовкли з приводу того, що Зоя не рідна дочка сім’ї Іванових. А й справді, колись ця сім’я врятувала дівчинку, а ця
героїня врятувала всю їхню родину.
Бережіть одне одного, адже наше життя дуже коротке і може обірватися в будь-який момент, тому, чим більше ви робите добра
людям, тим більше добра ви будете отримувати натомість.
