ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Знаєш, от ти мені кажеш – не хвилюйся, все буде добре, а хвилювання лише наростає, – сказав Ігор Наталі.
У відповідь вона посміхнулася.
– Все і справді буде чудово, тільки ти веди себе природно, а то у мене батько не любить фальш, він це відразу просікає. Просто
заспокойся. Ти ж недавно таку складну співбесіду пройшов, а тут – подумаєш, бесіда з моїм татом.
– Так я ніколи з такою людиною, як твій батько, не розмовляв. Він же слідчий.
– Тато вже на пенсії, заспокойся.
Вночі, перед сном, Ігор зрозумів, що заспокоїтися він не може, він як хлопчисько боявся завтрашньої зустрічі з майбутньому
тестем. Добре, що Наталя сказала, що бабусі і мамі він відразу сподобається. А ось батько…
Зранку Ігор заїхав за Наталею, і вони відправилися за місто. По дорозі він знову намагався з’ясувати, як йому краще себе вести, але
Наталя повторювала одне й те саме. Будь природним, не хвилюйся. Легко сказати!

Вони приїхали раніше призначеного часу, тому що спізнюватися не хотілося, на такий важливий захід, і Наталя почала допомагати
мамі і бабусі з салатами та іншими приготуваннями. А Ігор автоматично потирав щоку, в яку його поцілували і мама Наталі, і бабуся, і
чекали появи майбутнього тестя.
Тесть приїхав, віддав пакет бабусі, і простягнув руку Ігорю:
– Ну, здрастуй, наречений. Я Анатолій Дмитрович, батько Наталі.
– Я знаю, – відповів юнак. – А мене Ігор звати.
– Підемо шашлик смажити, Ігоре.
– Так звичайно.
Ігор почав допомагати нанизувати м’ясо на шампура, Анатолій Дмитрович поправив його, сказав, що не треба впритул, і…
«На маєш, вже критика, – подумав Ігор. – А що буде далі?»
– Розкажи про себе, Ігоре, – попросив Анатолій Дмитрович.
– А що розповісти?
– А що хочеш…
Ігор почав розповідати, намагаючись бути природним. Це йому вдавалося, поки він говорив про батьків, про навчання в університеті, а
потім з ним щось трапилося. Він не помітив, як став розмахувати руками, і хвалитися своїми професійними успіхами, яких у нього було
чимало.
Він розповідав Анатолію Дмитровичу про якісь «сертифікати», які так складно отримати, і які даються найкращим, і ще, і ще…
А Анатолій Дмитрович мовчки слухав його, іноді посміхаючись. Ігор закінчив свій монолог, витер піт з чола.
«Пройшов я цю співбесіду?», – подумав він, і подивився запитально на Анатолія Дмитровича.
– Молодець! – сказав йому Анатолій Дмитрович. – Ти так добре розповів про удачу і досягнення. Але у мене ще одне прохання є. Адже
мені тебе пізнати треба, так? А що дізнаєшся про людину, коли вона успіхами хвалиться? Нічого. Ти мені про негаразди розкажи, вони ж
були в твоєму житті?
– Про які негаразди?
– Так про різні. Про негаразди, неприємності…
Ігор зрозумів, що до такого повороту він не готовий. На співбесідах ось завжди про успіхи запитували, і він звик до цього… Тому він
відверто не знав про що говорити.
– Скоро там шашлик? – запитала з ганку Наталя.
– Скоро, – відповів Анатолій Дмитрович. – Іди забирай першу порцію, а ми ще поговоримо.
А потім Ігор став видавлювати з себе про «негаразди», намагаючись бути природним. Вони не встигли договорити до кінця. Пора було
за стіл.
– Після обіду продовжимо, – сказав йому Анатолій Дмитрович.
– Ну як? – пошепки запитала Наталя.
– Ще не знаю, – відповів Ігор. – Я немов дрова рубав. Мокрий весь. Важка розмова, дивна навіть.
Все закінчилося добре. Вони одружилися. А Ігор, потім, коли знайомився з новими людьми, яких вже сам брав на роботу – теж
цікавився більше не успіхами, а тим, як вони вели себе в нестандартних важких ситуаціях.
Анатолій Дмитрович навчив його кращому способу впізнавання людей. І справа навіть не в самих ситуаціях, а в тому, як людина про
них розповідає…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело