У Луцьку обезголовили відьму та грали в боулінг
ЄВРЕЙ-КАБАЛІСТ РЯТУЄ ЛУЦЬК
Моторошна історія з кінця Середньовіччя загубилася поміж популярних описів сотень з'їдених кабанців і випитої мальвазії під час з'їзду у 1429 році. Однак з'їзд монархів у Луцьку – лише одна картина із цілої оповіді про ті події. Ще одна така картина – луцька війна 1431 року. Вороже військо оточило місто і тримало його в облозі досить довго.
Щоб урятувати Луцьк, місцевий єврей-кабаліст сказав воякам зробити один ритуал, аби відігнати ворогів. Цю історію описав Юзеф Крашевський у своїх "Спогадах з Полісся, Волині і Литви" 1840 року. Якби відомий медієвіст Умберто Еко знав цю історію, то неодмінно налив би собі 50 грам віскі з думкою, чи не тягнеться слід розенкройцерів ще й у Луцьк. Далі слово Крашевському.
"…Ще важчим було взяття замку, хоча вже частина його мурів була повалена. Два рази орудар зумів видурити по три дні перемир'я у поляків, котрі шамрали з нетерпцю… Якийсь жид-кабаліст нарадив їм, щоб у чорнокнижний спосіб зробити замок неприступним, живцем четвертувати молодого хлопця, а труп його по кавалках з усіх боків порозвішувати на мурах і баштах. Зроблено це на очах у поляків, що дивилися з розпачем на таку жорстокість, не можучи нічого вдіяти".
Замок тоді не взяли.
ДЕ В МІСТІ ВІДБУВАЛИСЯ БАЛИ 200 РОКІВ ТОМУ
У 1962 році у Вроцлаві вийшла друком книга лікаря, учасника Листопадового повстання Олександра Козерадського. Книга має назву "Спогади зі шкільких років 1820-1831". Автор навчався у луцькій повітовій школі і залишив свої спогади про цей період і про місто. В одному місці він описує бали.
"Царську впаду в місті представляли призначені городничий і різні "стряпчі" городничого правління. Крім того, в місті була значна кількість різного духовенства.
Поважну частину тодішньої луцької еліти становили офіцери одного з полків Литовського корпусу. Офіцерське зібрання цього полку, як і дворянське зібрання, проводило часто танцювальні бали в одному зі значних будинків на Ринку, а в манежі - показові виступи кінної їзди, що збирали немало глядачів зі всього міста, в тому числі і учнів школи."
ШЛЯХТА ДИВИЛАСЯ НА ЛУЦЬК У ТЕЛЕСКОП
У 1859 році надрукували спогади польського поета і перекладача Франциска Ковальського. Навчався чотири роки у Кременецькому ліцеї, знався з місцевою публікою, потім брав участь у Листопадовому повстанні.
Під час канікул у навчанні відвідав маєток Флоріана Чарнецького у Заборолі. Там його вразив сад в англійському стилі, готична каплиця і руїни якогось замку. У саду були павільйони для відпочинку гостей. А з вікна палацу відкривався гарний краєвид.
"З вікна великої кімнати як на долоні видно Луцьк з усіма костелами, яких можна нарахувати кільканадцять; а через досконалий телескоп, який завжди стояв біля одного вікна, можна було виразно бачити людей (і практично їхні обличчя), які проходили і проїжджали вулицями. Якби Луцьк мав стільки добротних будинків і кам'яниць, як церков і монастирів, був би найгарнішим і найбільшим містом на Волині: особливо якщо врахувати дуже миловидні околиці, змієподібно оперезані Стиром, і довгий, великий, завжди наповнений людьми міст, який додає цьому вигляду поважності".
МІСТО ВРАЖАЛО ФРУКТОВИМИ САДАМИ
Відомий польський письменник Болеслав Прус (справжнє ім'я Олександр Гловацький) має волинське коріння. Тут була садиба родини Гловацьких, а до нашого часу зберігся навіть дуб Болеслава Пруса – велике гарне дерево з товстим від старості літ стовбуром, під яким Прус задумував свої твори. Щось таке, як Лесин ясен. У 1910 році Болеслав Прус здійснив мандрівку до Луцька. У тому ж році в "Ілюстрованому тижневику" побачили світ його нотатки.
"Старе місто, де стоять католицький собор, державна школа, пошта, залишки замку, в'язниця і група двориків, має не найгірший брук і бетонні бордюри, які виглядають досить чисто. Свіжого повітря тут не повинно бракувати через велику кількість садів, особливо фруктових. Цей провінційний вигляд не перешкоджає Луцьку мати електричне освітлення, хоч не знаю, чи не було б корисніше використовувати газове.
Нескінченно довгою вулицею ми їхали до найстарішої частини Луцька. Минули міст, потім трохи підгору між двома рядками магазинів, потім озирнулися й побачили незвичну картину. Направо - великий білий костел, при ньому великий майдан, наліво - десь у глибині висока червона башта і мури замку, в якому колись Вітольд приймав Ягайла, цезара Зиґмунта, великого князя московського і короля данського. Словом на великому просторі – драма, ідилія й молитва."
ЛУЦЬКІ СУДИ ЗАСІДАЛИ У КОРЧМАХ
Наприкінці XVIII, а потім і на початку ХІХ століття на Волині перебував драматург, поет і історик, співавтор Конституції 3 травня, а також масон кількох лож Юліан Урсин Нємцевич.
У 1858 році, після смерті автора, була видана книга "Історичні подорожі польськими землями у 1811-1828 роках", в якій зібрано його мандрівні нотатки. Відвідуючи Луцьк у 1816 році, він побачив, як багато руйнувань місту завдало квартирування російських військ.
"Пожежа 1803 року, яка почалася з вини квартированих, спалила домініканський монастир з коштовною бібліотекою. Така величезна армія, яку утримують для оборони краю, у стані спокою нищить працю і старання цілих поколінь. І замість того, щоб одне століття передавало іншому щось для покращення, воно лиш передає для руїни. Що може гіршого вчинити неперервана війна і ворог? Місто настільки розквартироване, що навіть земські і ґродські суди відбуваються у єврейських корчмах."
ЗАМІСТЬ ПИВА – ПОЖЕРТВА ДЛЯ БОЖЕВІЛЬНИХ
Хоча культура п'ятниці зародилася тільки в модерні часи, але можемо уявити, що завжди був день, після якого люди видихали з полегшенням, бо завтра – вихідний. Тим цікавіше, коли вдається знайти свідчення про міські побутові традиції.
Тадуеш Єжи Стецький був письменником і, як годиться для доброго поляка, учасником повстання – січневого у 1863. А ще він відомий тим, що є автором ґрунтовної історичної праці про Луцьк. Стецький видав її у Кракові в 1876 році під назвою "Луцьк старожитний і сьогоднішній". І ось що він пише про місцевих католиків-боніфратів.
"Боніфрати утримували в Луцьку шпиталь на багато місць і притулок для божевільних. На цю інституцію щоп'ятниці вони збирали пожертви у місті".
У ЛУЦЬКУ ОБЕЗГОЛОВИЛИ ВІДЬМУ
Серед цілого ряду мандрівників – авантюристів, письменників, військовиків і малярів – які стали вчащати до Луцька щойно у ХІХ столітті (раніше мандрувати для душі було не так модно) є Оскар Кольберг. Етнограф, фольклорист та композитор, автор багатотомних видань у цих галузях. Десь в середині ХІХ століття Оскар Кольберг відвідав Луцьк в рамках своїх етнографічних пошуків. Він пише таке.
"У луцьких судових актах має бути декрет про відьму, який висвітлює наступний випадок. Одного разу баба місила тісто на хліб, коли їй ту важливу роботу перебило теля, яке вільно походжало по хаті. Вона крикнула зі злості: "бодай ти пропало!" Теля одразу й здохло. Бачачи це, баба побігла до вікна і позначила на ньому вугіллям тінь від сонця і постановила: скільки разів сонце буде відкидати таку ж тінь, стільки ж її слова будуть справджуватися.
Коли потім сонце відкидало ту саму тінь, в ту ж пору вона проклинала усіх своїх неприятелів. І таким способом багато їх згубила, як потім сама зізналася. Зрештою, бабу викрили і обезголовили."
В БОУЛІНГ ГРАЛИ НА ОМЕЛЯНИКУ
Уже згадуваний Франциск Ковальський в іншому місці пише про те, де ж у Луцьку був боулінг в середині ХІХ століття. У статті про приховані скарби в російськомовних джерелах ішлося про те, що на Омелянику в той час ще бачили липи з вензелем Петра І. Боулінг був у корчмі десь біля тих лип.
"Між Заборолем і Луцьком вздовж поштового тракту лежить мальовничий хутір Чарнецьких Омеляник. Посередині того хутора на пагорбі стоять посаджені рядами вікові липи. Серед них – акуратний будиночок з різними напоями і зручностями, серед яких кілька гойдалок і боулінг. Тут у святкові дні збирається нижча громадськість Луцька для відпочинку, що приносить власникові значний прибуток".
КАРМЕЛІТИ ЩОРОКУ ЗГАДУВАЛИ МІСЬКУ ПОЖЕЖУ
Про те, як горіли міста в давнину, всім відомо. Луцьк – не виключення. Найбільш руйнівна серія пожеж сталася на зламі XVIII-XIX століть. Одна з них трапилася у 1781. На західній околиці острівної частини міста стояв новенький костел ордену кармелітів. За описами, він був одним із найгарніших у місті. Сталося так, що пожежа його оминула. Кармеліти дуже зраділи і вирішили щороку проводити траурну службу в пам'ять спалення всього міста в 1781 році.
Розповідає про це лікар, учасник Листопадового повстання Олександр Козерадський у своїх "Спогадах зі шкільних років, 1820-1831".
ЛУЦЬКИЙ ХРАМ – МАТІР КОСТЕЛІВ НА РУСІ
Коли заснували католицьке луцьке єпископство, воно дуже швидко ширило вплив далеко за межі Волині. Навіть на початку ХХ століття статський радник і член Луцького братства Олексій Мердер писав, що навіть у його час Луцьк ще вважався католицьким центром південно-західного краю імперії. Власне, імперія і похитнула становище міста у цьому контексті. Згадуваний уже Тадеуш Стецького розкриває цей важливий аспект минулого, пишучи про раніші століття.
"Після перенесення до Луцька починається потужність, блиск і пишність католицької кафедри. Тут вона, обдарована значними привілеями королів і сеймів, починає нитку своєї вагомої історії, стає матір'ю костелів на Русі, вільна від нападів і утисків, під опікою міцного замку і його князя. То були визначні часи для католицької церкви загалом і для луцької дієцезії зокрема. П'ять воєводств або провінцій – волинське, подільське, брацлавське, брестське і значна частина Русі – підлягали юрисдикції того єпископства. Містило воно у собі 12 князівств і графств, більш чи менш потужних".
РОСІЙСЬКА ІМПЕРАТРИЦЯ НАГОРОДИЛА ЛУЧАНКУ МЕДАЛЛЮ
Десь на зламі 1780-1790-х років до Луцька приїхала Юзефа Поляновська. У місті було багато людей, які потребували допомоги і притулку. В різних куточках і будівлях Луцька вона організовувала для них кімнати. В цьому її підтримували заможні мешканці та посадовці міста.
У 1794 році вона очолила давній притулок, якій діяв у кафедральних спорудах. Жінка зуміла організувати сиротинець "Ангеліка", де почала діяти школа для дівчат і де постійно покращували рівень викладання. "Ангеліка" була єдиною вищою школою для дівчат на Волині. На пожертви вона придбала в Луцьку будинки під шпиталь для хворих, калік та окрему будівлю для хворих на венеричні захворювання. Щорічно там лікували 100-125 людей.
У варшавському католицькому тижневику "Czytelnia Niedzielna" в 1859 році описується, що і дружина російського імператора Павла І (мати імператора Миколи І) Марія Федорівна також не оминула увагою Поляновської.
"З поширенням розголосу по краю про блаженні плоди праці Поляновської, посипалися пожертви з найдальших провінцій: з Поділля, з Київського, з Литви, з Королівства і з Галичини. Найясніша Марія Федорівна (царева мати) також стала опікуватися Поляновською. Пожертвувала їй 1000 рублів і вручила орден за заслуги. Поляновська прийняла дарунки з вдячністю, але через свою скромність ордену ніколи не носила".
ІХТІОЛІТИ НА ЗАМКУ ЛЮБАРТА?
Юзеф Крашевський у згадуваній вище праці згадує ще один факт. Він пише про те, що деякі автори до нього бачили на стінах замку іхтіоліти. Це відбитки риб у давніх природних породах, наприклад, каменях. Організми давніх епох, які застигли в матеріалі, а потім з якоїсь причини оголилися і їх стало помітно. Ось що пише Крашевський.
"Марно я шукав на мурах тих іхтіолітів з відбитком рибок і водяних хробачків, які згадує наш Жончинський, а за ним Дунчевський".
Ці автори – з XVIII століття. За цілий вік перед Крашевським щось могло і втратитися.
КАЗИНО, КАЗИНО, КАЗИНО У̶ ̶В̶А̶С̶И̶Л̶Я У ТРИНІТАРІВ
…То в принципі жилося непогано. Ще діяли монастирські корчми і різні "питейныя заведенія", на Омелянику був боулінг, а в самому місті – казино з танцями. І в якому інтер'єрі! І це якщо не згадувати "Пекла" на Ринковій. Про це пише Тадеуш Стецький.
"Тепер стоїть він (ідеться про костел тринітарів, - ХЛ) пусткою, а в монастирі, де кілька років тому сиділи політичні в'язні, міститься зараз якась урядницька установа і помешкання урядників, а в прекрасній бібліотечній залі, оздобленій гарними фресками, влаштовано міське казино з вощеною підлогою, на якій танцюють сучасні мешканці Луцька. Незвичне враження напевне мають танцюристи, які споглядають стелю з алегоричними малюнками Мудрості, її храму з сімома колонами, сімома персоніфікованими цнотами та іншими зображеннями".
Вам не хочеться сісти в машину часу, читаючи такі описи про місто?
ЛУЧАНКАМ РОЗДАВАЛИ ВІНКИ В ПАМ'ЯТЬ ПРО РЕЦЕСА, ЯКИЙ ВРЯТУВАВ МІСТО
Ми почали цей огляд з єврея-кабаліста, який врятував Луцьк. Завершимо його інформацією про інший порятунок від не менш згубного лиха – заразних хвороб. Автор, який описав це – за рамками ХІХ століття. Стаття Тадеуша Свіщовсього надрукована у часописі Ziemia Wołyńska у 1939 році. Там він пише про цікавий звичай, пов'язаний з геральдикою і моровим повітрям XVII віку.
"Ніхто донині не пояснює причини, у зв'язку з якою було зображено вінки в руках постаті, що стоїть у човні. Таке пояснення з'являється у зв'язку з наявним до сьогоднішнього дня звичаєм, що існує в Луцькому костелі. У першу неділю липня в костелі відправляється богослужіння в пам'ять про мученика-лицаря Святого Рецеса. Реліквію святого привіз до Луцька з Риму у 1630 році тогочасний єпископ Ґроховський для того, щоб просити Бога відвернути "смертоносне повітря", яке нищило жителів міста. У зв'язку з богослужіннями, священик роздає дівчатам невеликі зелені вінки у пам'ять про день, коли до Луцька привезли реліквію та припинилася чума", – пише автор.
