Дочка встала з моїх колін. Абсолютно спокійно запитала: «І це все?»
Слова, вмовляння не діяли. При рідкісних проблисках свідомості вона визнавала, що ні, це не боляче, що нічого не болить, але друге вухо дати відмовлялася геть. Ми не могли її скрутити навіть силою! Наплювавши на свої педагогічні принципи, я спробувала пробитися до її розуму пообіцявши, що відразу звідси ми поїдемо в магазин іграшок і я мовчки куплю те на що вона вкаже.
Це подіяло рівно на ті п’ять секунд, протягом яких до неї дійшло, що спочатку треба дати вухо. Зрештою у нас вийшло. Я міцно-міцно притиснула дівчинку до себе, косметолог однією рукою притиснула її голову, інший піднесла пістолет, короткий крик пораненого носорога … В очі дитини повернусвя розум. Зникли миттєво всі сліди істерики з обличчя.
Дочка встала з моїх колін. Абсолютно спокійно запитала: «І це все?» Підійшла до дверей, повернулася до косметолога і мило посміхаючись сказала … «Спасибі.» (Ввічлива, блін) і вийшла. Ви можете, я думаю, приблизно уявити наші обличчя?
Далі зі слів адміністратора. «Сорок хвилин з кабінету долинали дикі крики дитини, крики матері і майстра, метушня, звуки бійки, дзенькіт розбитого посуду, зойк і тиша … Я хапаюся за телефон з думкою що дитині капець настав. Бачу, що виходить мила, абсолютно спокійна дівчинка, підходить до мене і каже: «Ну і де моя шоколадка?» А з кабінету більше чомусь ніхто не з’являється. Тут виходять двоє. У матусі здиблене волосся, розмазана косметика і тремтячі руки. У майстра на халаті відірвані ґудзики і такі ж руки. Дівчинка вже отримала свою шоколадку, повернулася і каже: «Мамо, ну де ти там? Поїхали вже в магазин за іграшкою, я ж молодець! »І ось тут був регіт …»
А добила вона мене в магазині. Підійшли до прилавка, вона тицьнула пальцем (безпомилковим дитячим чуттям вибравши найдорожче), я кивнула продавцеві і відрахувала гроші. Продавець сказала що є схоже, але дешевше. Я похитала головою: «Договір.» Далі: Продавець: «А що таке?» Я: «Вуха прокололи» Продавець звертаючись до дочки: «Ось яка молодець! Невже зовсім не злякалася?» Дочка:« Я – ні крапельки. А ось у мами чомусь руки трусяться. »Я сповзла під прилавок.
