ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Індустрії моди, глянцю і кіно демонструють нам стандарти краси, категоризуючи їх як ідеальні та бажані для багатьох. А якщо хтось із певних причин не має великих очей, довгих ніг або густого волосся, то для них існує ціла армія спеціалістів. Попри те, що жіноча зовнішність є більш стандартизованою, чоловіки також відчувають на собі тиск соціальних норм та очікувань. Однак є те, що цінніше за всю моду і тренди, – це ми самі.

The Village Україна разом із брендом органічної косметики Philip Martin’s створили серію матеріалів «Бути собою». Вони поговорили з трьома чоловіками, які вважають, що пізнати і полюбити себе – більш важливо, ніж відповідати чиїмось стандартам.

Вова Клевер, 21 рік
фотограф, режисер, автор фотопроекту Discovering Man’s Beauty
Про свою зовнішність
Усе «найкраще» мені дісталося від дідусів та прадідусів – поганий зір і лисина. У 18-19 років на голові почала формуватися, що називається, плішина. Я дуже цього соромився і боявся. Уявіть, я молодий, лечу в Америку і розумію, що в мене на голові – лисина.

У Штатах я вперше підстригся наголо і відчув, як сильно це може вдарити по самооцінці. Пам’ятаю, того року хтось назвав мене «людина-кепка», тому що я завжди носив головний убір — жовтий, зелений, рожевий. А ще пропонували зробити свою колекцію кепок. Усі думали, що це такий стиль, але насамперед я робив це, щоб прикрити свій недолік.

Із часом я знайшов вихід – вирішив повністю змінити стиль і полюбити себе лисим. Я прийняв це сам, і завдяки цьому інші люди теж прийняли. Насправді кожна людина зайнята своїми думками, їй абсолютно плювати на те, що в когось не така вія, не таке око, не такі губи – усі думають про себе. ОДНОГО ДНЯ Я ЗРОЗУМІВ, ЩО ЛЮБЛЮ СЕБЕ ТАКИМ, ЯКИЙ Я Є, І МЕНІ ПОЧАЛИ ГОВОРИТИ: «ЧУВАК, ТОБІ ДУЖЕ ПАСУЄ».

Якщо вірити Чехову, який каже, що і тіло, і душа мають бути однаково красивими, я не зміг би оцінити свою красу лише в категорії тіла. КРАСА МАЄ ДУЖЕ БАГАТО ФОРМ, І ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ПРО ТІЛО. Хоча над своїм тілом я багато працюю і вважаю, що воно завжди має бути у здоровій і красивій формі. У моєму випадку краса – це шарм, обізнаність, ставлення до людей, знання, розум, світобачення, сприйняття речей.

Бути красивим — це перш за все бути собою. У кожної людини є недоліки, але не потрібно витрачати свою енергію на думки про недоліки, краще спрямувати її на розвиток своїх переваг. Тоді вони перекриють недоліки, енергетично чи матеріально – будь-яким способом.

Про фотографію
Я захоплююся красою. Я не можу пройти повз те, що мене приваблює. І йдеться не лише про жіночу чи чоловічу зовнішність, краса – у всьому. Я вивчаю і створюю красу за допомогою фотографії, режисури, тепер з цією ж метою освоюю графічний дизайн. Хочу вміти робити все, що пов’язане з візуальним мистецтвом.

Колись я читав філософську працю Ролана Барта «Camera Lucida», де він описував фотографію як мистецтво – уявіть у фотографії дірочку, крізь яку вилітає стріла і потрапляє вам прямо в серце. Таким чином я можу описати поняття краси для себе.

Мій фотопроект Discovering Mеn’s Beauty з’явився, бо мені захотілося досліджувати чоловічу красу та сексуальну енергію. Якщо ти чоловік і зовнішність іншого чоловіка тобі видається привабливою, то в нашому суспільстві тебе засуджують і одразу вішають ярлики. Мене це почало сильно дратувати. Відразу скажу – я не гей, але вірю, що потрібно зламати сприйняття чоловічої краси іншим чоловіком як чогось негативного.

Я відразу пішов ва-банк – почав знімати не одягнутого чоловіка, а оголеного. Це був виклик насамперед для мене, тому що раніше я завжди знімав жінок. Я міг фліртувати – це завжди позитивний обмін енергією, який вивільняє. А тут потрібно було розкрити особистість і чоловічу сексуальність за допомогою чогось іншого.

Про чоловічу красу
Я був здивований тим, наскільки чоловік може бути вразливим. Я відчув цей момент під час зйомки – ніби ти підходиш із пістолетом до неозброєної людини. МИ, ЧОЛОВІКИ, ЯК І ЖІНКИ, ТЕЖ ХОЧЕМО БУТИ СЕКСУАЛЬНИМИ. МИ ТЕЖ ХОЧЕМО БУТИ КРАСИВИМИ. МИ ТАК САМО, ЯК І ДІВЧАТА, ДИВИМОСЯ В ДЗЕРКАЛО І ДУМАЄМО, ЯК ЗРОБИТИ СЕБЕ БІЛЬШ ПРИВАБЛИВИМИ.

Прийнято вважати, що чоловік – це гора, він не має ніяких емоцій, він сильний і невразливий. Це стереотип. Чоловік має не менший спектр емоцій, ніж жінка. Ми так само можемо бути чутливими.

Є усталені стереотипи краси, і в цьому немає нічого поганого, але круто іноді їх ламати. Якщо чоловік має в собі щось фемінне, ніхто не повинен його засуджувати чи впливати на його вибір. Знайдуться ті, для кого він буде красивим. Людина може самостійно вибирати свій шлях, у тому числі чоловік. Сила чоловіка – це його енергія. Вона не у м’язах, а в тому, як він ставиться до світу, жінок, своїх рідних. Сила має бути в його вчинках.

Про красу любові
Мені важливо знайти людину, з якою я зможу розділити всі моменти життя. Для мене жінка – це втілення як тілесної, так і духовної краси. Мене цікавить поєднання. Я закохуюсь, коли в жінці можна потонути – потонути у розмові, в її очах, у будь-чому, що вона робить. Якщо дівчина наповнена енергетично, то вона обов’язково буде красивою і зовні.

Дуже важливо розрізняти поняття безкорисливої любові і прив’язаності. Якщо описати ці два аспекти метафорично, то уявімо, що ми йдемо по прекрасному саду, де все дуже красиве. Ми цим насолоджуємося – це і є любов. А якщо ти вже підходиш до квітки, зриваєш її, нюхаєш, потім з неї робиш якийсь аромат парфумів – це прив’язаність і фанатизм. Тому дуже важливо вміти любити безкорисливо, і саме цього мені хочеться досягнути.

Юрій Петрушевський, 25 років
спеціальний кореспондент телеканалу "Прямий"
Про свою зовнішність
Мій зріст 1,98 м. Я завжди був найвищим у школі та в дитячому садку. І мені з цим фактом комфортно жилося: якщо ти високий, то тебе бояться. Лише коли я почав взаємодіяти з міським простором, зрозумів, що зріст може створювати проблеми.

Я запустив хештег у Facebook — #этотмирдлякарликов, тому що після 1,85 м стає фізично складніше взаємодіяти із зовнішнім світом. Найпоширеніша перешкода – шафи, які висять усюди. Буває проблемно спуститися в перехід, тому що всі вивіски ломбардів, кредитів, реклами – усе ваше. Якщо ви завтикали трохи в телефон і виходите з вагона метро не пригнувшись, то скальп може залишитися у вагоні.

До того ж є проблема з ногами – я не поміщаюся в транспорті. Я спеціально вивчив певні місця в Інтерсіті, де попереду немає сидіння. Бо якщо воно є, то простіше ходити по поїзду, ніж там сидіти. У плацкартах мої ноги не висять, а лежать на боковій полиці навпроти.

Мене зовсім не зачіпає, коли мені кажуть: «Чувак, ти такий худий, довгий». Я цілком комфортно почуваюся у власному тілі.

Я був максимально жахливою дитиною. Моя мама сказала, що у 12 років її улюблений син вийшов з дому, а додому повернулося якесь чмо. Я бився так багато і часто, що ні в кого не виникало бажання мене образити.

Мене зовсім не зачіпає, коли мені кажуть: «Чувак, ти такий худий, довгий». Мене черв’яком називали все моє життя. Я цілком комфортно почуваюся у власному тілі. Мені лише хотілося б додати трохи м’язів на спині. Але я ще й дуже лінивий, мені краще книжку прочитати, ніж йти в зал тягати залізо.

У мене великі очі, і коли я захоплено розмовляю, то високо піднімаю брови. А ще я кілька разів ламав носа, тому дихаю ротом. Декому може здатися, що я постійно на стимуляторах. До того ж я люблю електронну музику. Вже звично, що на вечірці до мене можуть підійти і запитати, чи я під кайфом. Доводиться пояснювати, що я нічого не приймаю, це просто така особливість зовнішності.

Я можу задивитися на своє відображення у дзеркалі, але не через те, що я собі так сильно подобаюся, а тому що я спостерігаю за своєю мімікою.

Про сприйняття краси
КРАСИВИЙ ЧАЙНИК ТОЙ, ЯКИЙ НЕ СХОЖИЙ НА ІНШІ. Мені може сподобатися дівчина з великим носом, який нікому не подобається, або з великими губами.

Раніше я думав, що зовнішність якщо не головна, то дуже важлива. Доки три роки тому я не познайомився з дівчиною, яка зовсім не відповідала моїм особистим нормам краси. Я ніколи не подумав би, що вона мене може чимось зачепити, але ми почали спілкуватися, і сталася божевільна любов. Вона мене повністю захопила внутрішнім світом.

З роками зовнішні ознаки стають для мене все менш важливими. Якось я зустрічався з дівчиною два з половиною роки, її зріст – 1,57 м. Мені було байдуже на цей факт. З часом якісь інші речі виходять на авансцену.

Я вважаю, що чоловік має бути чоловіком. І це точно не про зовнішність. Перше – це можливість відповідати за себе і близьких, за свої вчинки і принципи. Коли ти можеш визнати свою слабкість перед собою та іншими – це значить, що ти чоловік. Головне не боятися і бути чесним.

Слава Ніконоров, 30 років
актор театру «Чорний квадрат»
Про акторську майстерність
Мій тато художник, мати архітекторка-художниця і брат художник. Я не став художником тільки тому, що у худшколі треба було відтворювати натюрморти, а я любив фантазувати, а не повторювати.

На першому курсі я потрапив до театру «Чорний квадрат» і зрозумів, що це зовсім інший світ. Це єдине місце, де можна творчо розвиватися, робити свої проекти на високому рівні.

Хоча досить довго мені нічого не вдавалося. Коли дівчата вибирали, з ким вони будуть грати імпровізаційні етюди, мене завжди вибирали останнім. І був лише умовний Федір з якоїсь Далекогупівки, який час від часу приїздив. І коли він приїздив, я був щасливим. ЦЕ БУВ ШАНС, ЩО СЬОГОДНІ Я БУДУ ПЕРЕДОСТАННІМ, А НЕ ОСТАННІМ.

Усі мої ролі частково змальовані з мене справжнього. На сцені ми не граємо чужий образ, а приміряємо на себе різні обставини. Спочатку я грав незайманих хлопчиків, потім просто хлопчиків, є ролі, де я граю хворих людей, маніяків. З часом мій образ еволюціонував завдяки тому, що я теж змінювався.

У «Чорному квадраті» немає жодного актора. У нас є математики, журналісти, філософи, є люди, які працюють до 18:00 охоронцями, а потім приїжджають на виставу і грають. Їх усіх беруть з вулиці, вони проходять спеціальний річний курс, де їх муштрують і вчать імпровізувати. Головна фішка нашого театру не в тому, що ми граємо Шекспіра чи якусь серйозну драматургію, а граємо нас із вами.

Ми знаємо, що таке красива дівчина, красиве дерево, а що таке краса ми не можемо знати.

Про сприйняття краси
Зовнішність можна умовно поділити на дві категорії: характерна та героїчна. Відповідно, роль теж буває характерна або героїчна. У рекламі ми часто бачимо героїчних чоловіків і героїчних жінок. А якщо актриса специфічної, тобто характерної зовнішності, вона ніколи не зіграє Джульєтту. Або це буде комедія. З іншого боку, я знаю, що багато акторів переймаються тим, що їм не дають ролі характерних людей, тому що їхня зовнішність занадто стандартна, хоч і красива.

Ми знаємо, що таке красива дівчина, красиве дерево, а що таке краса ми не можемо знати. Якщо підкрадатися з наукової, песимістичної точки зору, то краса – це «золотий перетин»: пропорції в обличчі. АЛЕ МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ ТАКА КРАСА, ЯКУ НЕ МОЖНА ОСЯГНУТИ З ПЕРШОГО РАЗУ. Спочатку дивишся – дуже гарна дівчина, а потім знову дивишся – страшно. Щось таке надзвичайне.

Про свою зовнішність
Якось я обідав у «Галереї смаку», це їдальня біля нашого театру, і до мене підійшла дівчина. Каже: «Привіт, я хочу вас намалювати», а я: «Привіт, мене ніколи не малювали». Вона перепитує: «Можна, так? Я просто тут навчаюсь в Академії мистецтв». Відповідаю: «Так, звичайно». І тут вона: «У вас просто така зовнішність...». А я собі далі: «Дякую, дякую, так приємно». Дівчина: «Річ у тому, що ми зараз малюємо Габсбургів...» (симптоми габсбурзької щелепи: товста нижня губа, пласкі вилиці, неправильний прикус – ред.). Так мене і не намалювали.

Жінки часто кажуть, що в мене красиві ноги. Для мене це дуже дивно, і мене мама не вчила, як на це реагувати, тому я просто заклякаю у такі моменти.

У мене раніше було волосся. А потім його не стало. Але не тому, що я так вирішив. Спочатку почали випадати брови, а потім і все волосся. Звичайно, мені було складно з цим змиритися. Якби я був здоровою людиною і свідомо так вирішив, то можна було б сказати, що це новий стиль, але йдеться про іншу ситуацію.

Втрата волосся – єдина кардинальна зміна у моїй зовнішності. Якщо бути оптимістом, то ймовірно це навіть на краще. Може, це мої небесні ангели-агенти вирішили, що без волосся мене частіше братимуть на ролі. Я ще плекаю надію, що воно повернеться, бо я мрію відростити бороду.