Психіатр, який пережив Голокост пояснив, чому сенс важливіший за щастя
Думки великої людини
У вересні 1942 року Віктор Франкл, видатний єврейський психіатр і невролог з Відня, був затриманий і доставлений в гітлерівський концтабір разом з дружиною та батьками. 3 роки після того, як його звільнили з табору, вся його родина, включаючи його вагітну дружину, загинула, але він, ув’язнений номер 119104, вижив.
У 1946 році він всього за 9 днів написав бестселер «Людина в пошуках сенсу» про своє життя в таборах. Франкл прийшов до висновку, що різниця між тими, хто вижив в таборі, і тими, хто помер, зводилася до одного: розуміння значення, сенсу свого життя. Коли він був учнем середньої школи, один з його вчителів оголосив класу: “Життя – це не більше ніж процес згоряння, процес окислення”. Франкл встав зі стільця і запитав: «Сер, якщо це так, то що може бути сенсом життя?”.
У таборах він побачив, що ті, хто знайшов сенс жити навіть в найжахливіших обставинах, були набагато стійкішими до страждань, ніж ті, хто цього не зробив. “У людини можна відібрати все, крім однієї речі, останньої з людських свобод – вибрати своє ставлення в тій чи іншій сукупності обставин”. Франкл працював лікарем у таборах, і в своїй книзі він наводить приклад двох суїцидальних ув’язнених, з якими він там зіткнувся. Як і багато інших ув’язнених у таборах, ці двоє були безнадійні та думали, що більше нічого чекати від життя, нема чого жити. “В обох випадках, – пише Франкл, – важливо було змусити їх усвідомити, що життя все ще чогось чекає від них в майбутньому”. Для однієї людини це була маленька дитина, яка тоді жила в іншій країні. Для іншого, вченого, це була серія книг, які йому потрібно було закінчити.
Франкл пише: “Ця унікальність і одиничність, яка відрізняє кожну людину і надає сенс існування, має однакове ставлення і до творчої роботи, і до людської любові. Коли приходить розуміння, що неможливо замінити людину, вона стає відповідальною за своє існування і продовження. Людина, яка усвідомлює відповідальність по відношенню до того, хто ласкаво її чекає, або до незакінченої роботи, ніколи не зможе покінчити своє життя самогубством“. У 1991 році Бібліотека Конгресу внесла книгу «Людина в пошуках сенсу» в список 10 найвпливовіших книг в Сполучених Штатах. Продані мільйони копій у всьому світу. Тепер, більш, ніж 20 років по тому, суть книги – її акцент на значенні та відповідальності за щось більше, ніж «я», здається, вступає в протиріччя з нашою культурою, яка більше зацікавлена в гонитві за індивідуальним щастям, ніж в пошуках сенсу.
“Щастя не може здійснюватися, воно має настати. Потрібно мати причину, щоб бути щасливим”, – вважає доктор Франкл. Сьогодні, згідно з даними Центру з контролю і профілактики захворювань США, близько 4 з 10 американців не виявили задовольняючої цілі в житті. 40% людей не бачать мети в своєму житті і ніяк до цього не ставляться. Ще чверть американців не відчуває, що наповнює їх життя сенсом. Дослідження показали, що у людей, що мають мету і сенс в житті, збільшується загальний добробут і задоволеність життям, поліпшується психічне і фізичне здоров’я, підвищується гнучкість, підвищується самооцінка, а також знижується ймовірність депресії. Крім того, прагнення до щастя, за іронією, робить людей менш щасливими, вважають психологи.
“Дуже сильне прагнення до щастя, ось що зриває щастя”, – писав Франкл. Щастя без сенсу характеризує відносно неглибоке, егоцентричне або навіть егоїстичне життя, в якому все йде добре, потреби і бажання легко задовольняються, а всі труднощі вирішуються.
Чим же відрізняється щасливе життя від осмисленого життя?
Щастя, за результатами опитувань, в тому, щоб відчувати себе добре. Зокрема, дослідники виявили, що щасливі люди схильні думати, що жити легко, вони знаходяться в хорошому фізичному стані, і вони в змозі купити те, чого хочуть. Відсутність достатньої кількості грошей знижує ваше почуття щастя і значущості. Щасливе життя також визначається відсутністю стресу або занепокоєння. Прагнення до щастя пов’язане з егоїстичною поведінкою “того, хто бере”, а не “дарувальника”. Якщо у вас є потреба чи бажання – ви задовольняєте його, як голод, і це робить вас щасливим. Іншими словами, люди стають щасливими, коли отримують те, чого хочуть.
“Щасливі люди радіють, отримуючи вигоду від інших, а люди, що ведуть усвідомлене життя, отримують радість, коли віддають іншим”, – пояснює Кетлін Вос, психолог з університету штату Пенсільванія. За словами Мартіна Селігмана, одного з провідних психологів світу: “У осмисленому житті ви використовуєте свої найсильніші сторони і таланти, щоб заслужити чогось, на вашу думку, більшого, ніж ви самі”.
Наприклад, осмислене життя пов’язане з купівлею подарунків для інших, турботою про дітей. Люди, чиє життя осмислене, вклали себе в щось більше, ніж в себе, тому в їх житті більше стресу і тривоги, ніж у щасливих людей. Наявність дітей, наприклад, пов’язана з осмисленим життям і вимагає самопожертви. Дослідження Гарвардського університету показали, що батьки менш щасливі, коли спілкуються зі своїми дітьми, ніж коли займаються спортом, їдять або дивляться телевізор.
Всі людські істоти повинні піклуватися про інших і вносити свій вклад в життя інших людей. Це робить життя осмисленим, але це не обов’язково зробить нас щасливими. Осмисленість не тільки в тому, щоб перевершувати себе, але і в тому, щоб перевершувати зараз. Емоція щастя відчувається тут і зараз, але швидко проходить, так само як і інші емоції. Позитивний вплив і почуття задоволення швидкоплинні.
Осмисленість, навпаки, тривала. Вона з’єднує минуле з сьогоденням і майбутнім. “Мислення за межами теперішнього моменту – ознака відносно осмисленого, але нещасного життя”, – пишуть дослідники. – Щастя взагалі не споглядає минуле або майбутнє“. Негативні події роблять вас нещасними, але збільшують вашу свідомість. “Якщо взагалі є сенс в житті, – писав Франкл, – то повинен бути сенс і в стражданні”. Це повертає нас до життя Франкла і, зокрема, до його досвіду перебування в концентраційних таборах.
В юності, перш ніж він і його родина були вивезені до таборів, Франкл зарекомендував себе як один з провідних психіатрів у Відні і в усьому світі. У 16 років він зав’язав листування з Зігмундом Фрейдом і одного разу послав Фрейду свою статтю. Фрейд був вражений талантом Франкла і відправив документ до Міжнародного журналу психоаналізу. “Я сподіваюся, ви не заперечуєте”, – писав Фрейд підлітку. Навчаючись в медичній школі, Франкл відзначився ще більше. Він створив центри профілактики самогубств для підлітків, а також вніс свій внесок в розвиток галузі клінічної психології – логотерапія, яка допомагає людям подолати депресію і знайти своє унікальне значення в житті.
До 1941 року його теорії отримали міжнародну увагу, він працював завідувачем відділення неврології в лікарні Відня, де ризикував своїм життям і кар’єрою, ставлячи хибні діагнози психічним хворим, щоб вони не були, за наказом нацистів, піддані евтаназії. Через нацистські загрози Франкл подав заявку на отримання візи в Америку, і йому її видали в 1941 році. На той час, нацисти вже почали відправляти євреїв до концентраційних таборів, зосередивши увагу, в першу чергу на літніх людях. Франкл розумів, що скоро заберуть його батьків. Він також знав, якщо піде разом з ними, то зможе допомогти їм пристосуватися до табірного життя. З іншого боку, з візою в руці, у нього була спокуса поїхати в Америку і бігти в безпечне місце. Він не знав, що робити, тому він відправився в собор Святого Стефана у Відні, щоб зібратися з думками. Слухаючи органну музику, він неодноразово запитував себе: “Чи повинен я залишити своїх батьків?… Чи повинен я попрощатися з ними і залишити їх напризволяще?” Він шукав «відповідь з неба».
Відповідь очікувала його в будинку. На столі лежав шматок мармуру. Його батько пояснив, що це камінь з-під уламків однієї з синагог, яку знищили нацисти. Мармур містив фрагмент однієї з Десяти Заповідей – саме заповіді про шанування батька і матері. Франкл вирішив залишитися у Відні. Він вирішив відкласти в сторону свої особисті амбіції, щоб служити своїй родині, а пізніше й іншим ув’язненим. Мудрість Франкла, отримана серед неймовірних людських страждань, настільки ж актуальна і зараз: “Бути людиною – означає бути спрямованим на щось або когось, крім себе. Погоня за змістом – ось, що робить людину справжньою”.
Відкладаючи свої корисливі інтереси заради когось або чогось більшого, ніж ми самі, більше “віддаючи”, а не “приймаючи”, ми визнаємо, що в житті є щось більше, ніж просто гонитва за своїми потребами.
