– Ми так розуміємо, весілля не буде? – Такого, як ви уявляєте, напевно, ні.
– Красиве? Мамо, глянь, тобі подобається?
Оля хвалилася колечком перед мамою, а я сидів і спостерігав за реакцією моїх майбутніх родичів.
– Мені Антон пропозицію зробив!
Ні, ми вже давно не тримали в таємниці, що живемо разом і її батьки розуміли, що ми одружимося і були «за», ну або як мінімум не дуже проти. Але бути за щось у віддаленому майбутньому це одне, а коли тобі це майбутнє під ніс тикають в вигляді колечком, це зовсім інше.
– Молодці, давно пора, з датою вирішили? Потрібно сказати буде всім заздалегідь, місце знайти.
– Я взагалі думала, що ми просто розпишемось, посидимо з друзями і близькими в кафе де-небудь.
Погляд Олиного тата упав спочатку на мене, всієї своєю мімікою показує, що я тут ні до чого, потім на Олю:
– Я так розумію, весілля не буде?
– Такого, як ви уявляєте, напевно, ні.
– Оля, я свою дочку не на смітнику знайшов, давай зробимо все як годиться, це всього раз в житті буває.
І почалися довгі місяці вмовляння Олі на весілля, підключилися практично всі, її батьки, бабусі, дядьки й тітки, мої мама і тато і я намагався знайти компроміс між бажаннями моєї майбутньої дружини і ордою наших родичів.
Через три місяці умовлянь, безлічі аргументів «за» і «проти», Оля погодилася на офіційне весілля, але з деякими поправочками, у нас не буде свідків, жодного викупу і її ніхто не краде.
Мені ці поправки були до душі, правда, родичі при кожній зустрічі повторювали як заведені: «У сенсі без свідків? Як без викупу?»
Підготовка до цього урочистого дня для мене пройшла непомітно, купив обручки, подивився кафе, схвалив виїзну реєстрацію, а ось Ольга як заведена намагалася продумати кожну дрібницю. В її голові був намальований план в докладних деталях, найменший відступ від якого загрожувало смеpтною карою. І природно в день весілля все пішло шкереберть.
Виїзна реєстрація проходила під відкритим небом, поки дівчина зачитувала нам текст про «згодні, не згодні», який тривав близько двадцяти хвилин, наших гостей поливала злива, що закінчилася відразу після цієї промови. Парасольок для гостей, які нам обіцяли організатори, не виявилося і всі намокли до нитки. Весь час поки ми гуляли по місту, дощ то починався, то закінчувався, заганяючи нас в машини і заважаючи працювати фотографу.
Піднявши настрій aлкоголем, ми з Ольгою цей дощ приписали до подарунка природи і вирушили з гостями в кафе. Ближче до кінця вечора ці самі гості не втрималися і поцупили наречену, поки я з ними домовлявся, в кафе скaндалом вибуxнула ведуча, у якої кpадіжка нареченої була не запланована. І замість того щоб викуповувати наречену я вмовляв ведучу не стpаждати дуpницями, залишитися і закінчити захід.
Але найбільш феєричне сталося через кілька днів після торжества, коли ми отримали фотографії. Під час дощу на об’єктив фотографа потрапило кілька крапель, які він не прибрав, і всі фото були зіпсовані.
Через чотири роки після весілля, ця тема в нашій родині продовжує бути закритою, і викликає у подружжя хвилю негативу.
З усього весільного безумства залишився тільки один теплий і пам’ятний момент, коли за день до офіційного торжества з родичами і білою сукнею, ми стояли в тісній комірчині, забитій шафами і запорошеними теками, а працівник РАГСу зачитувала нам текст клятви. І ось тоді ми були дійсно щасливі, в джинсах, в футболках, без зачісок і зайвого нальоту урочистості, справжні і люблячі один одного.
