— Прокинься, мамо. Я приїхав за тобою. Тебе тут не залишу
У будинку для літніх людей Кіра Іванівна була вже майже рік. Вона була дуже сумна. У неї було троє дітей, але ось за нею доглядати ніхто не наважився. Принаймні, Кіра Іванівна ось уже кілька років не бачила сина і навіть голосу не чула. Дочки влаштували своє життя, і місця для неї в їхньому домі не було.
Вона дивилася з вікна на гарний сніг. Це був останній грудневий день. Завдяки щасливому випадку, в той день був ще і день її народження. Вона закрила очі і з сумною усмішкою згадала своє бурхливе життя. Любила свого чоловіка, піклувалася про дітей, працювала. А якою господинею вона була!
Вона встигала все і завжди викликала захоплення. Потім чоловік помер, дівчатка жили в своїх сім’ях, виховували своїх дітей!
Сусідка по кімнаті кудись пропала. Кіра відразу ж подумала, що їй вже набридло сидіти з нею в одній кімнаті, ні про що не розмовляти. Від цих думок її розбудив стукіт у двері. Зайшли бабусі з сусідніх кімнат з великим тортом і в’язаними шкарпетками:
— З днем народження, Кіра!
— Ой, дівчата, так несподівано! Ах, ось куди ти пропала, — звернулася до своєї сусідки.
— Ну свято ж! Давай свічки дуй.
Потім вони сіли і довго розмовляли про все, поїли торта, попили чаю. Ще через кілька годин разом зустріли Новий Рік, і гості почали розбігатися. Кіра залишилася одна зі своєю сусідкою, яка відразу ж заснула. Уві сні Кіра чула голос сина далеко:
— Мам! Прокинься, я приїхав! З Днем народження тебе!
Кіра просто посміхалася. Здавалося навіть уві сні текли сльози по її щоках. Вона насолоджувалася цією короткою миттю.
— Мам? Вона хвора? Що з нею?
— Ні, вона прекрасно себе почуває! Святкувала день народження з подругами, — почувся голос директорки будинку для літніх людей.
Тут Кіра відкрила очі і побачила свого сина Михайла.
— Це не сон? Я думала…
— Ні, не сон, мама! Я приїхав за тобою! Прокинься. З Днем народження.
— Спасибі, синку, — вона обняла його і гірко заплакала.
— Збирайся, мама. Ми їдемо до нас додому!
— Але …
— Ніяких «але»! Я не знав, що сестри відправили тебе сюди. Вирішив приїхати сьогодні ж за тобою. У тебе є онук і невістка. Вони з нетерпінням тебе чекають. Давай, збирайся.
Кіра подивилася на директрису, намагаючись зрозуміти, чи реально все це?
— Ну, що ти дивишся? Сина справжнього виховала. Збирайся!
Кіра Іванівна просто ніжно посміхнулася. Через кілька годин вони вже були вдома!
Що ви думаєте про сина Кіри Іванівни, чому він так пізно забрав матір?
