Я варила борщі, пекла котлети, підтримувала в домі ідеальну чистоту, але це не врятувало мене від розлучення. Коли свекри зрозуміли, що мої батьки не збираються нам допомагати, вирішили, що така невіс
Ми з колишнім чоловіком в розлученні 18 років. Сина я виховала одна. Головна причина
розлучення полягала в тому, що я не сподобалася батькам чоловіка. Свекри мої мене не
прийняли, думали, що я з сім’ї з грошима і мої родичі будуть допомагати, а коли зрозуміли,
що все не так, відразу мене відкинули.
Чоловіка свого я дуже любила, абсолютно на всі капризи свекрухи я реагувала болісно,
вона, як могла, намагалася нас розлучити. Підстроювали різні підступи вони, ну не підійшла я їм ніяк.
Я намагалася бути ідеальною дружиною, але ні мої борщі, ні котлети, ні чистота в домі, ні
доглянутий їх син, ні навіть народження їх онука не зупинило від того, щоб нас з сином
вигнати з їхнього життя і їхнього дому.
І ось я зовсім юна з маленькою дитиною мати-одиначка залишилася одна без будь-якої
допомоги на існування. Пішла в квартиру мами, а вона зайнята була завжди тільки собою.
Після розлучення мене попросили більше ніколи їх сім’ю не турбувати, не дзвонити, ні про
що не просити, і онука вони бачити не захотіли.
Я просила, благала й плакала, що наше розлучення з їхнім сином це одне – не люблять вони
мене, не хочуть вони бачити мене, так син нехай знає, що у нього є бабуся і дідусь. До речі,
я без батька виросла і тому для мене це тема дуже делікатна.
Колишній чоловік дуже скоро знайшов мені заміну, одружився з молодою, красивою
дівчиною і з дуже знатної і забезпеченої сім’ї з вищого світу. Зрозуміло, що я – дівчина з
звичайної родини, без вищої освіти і без забезпеченої рідні навіть і в підметки їй не годилася.
Я думаю, що не треба розповідати, як важко одній жінці виховувати сина, але я впоралася.
Пролетіли роки як один день. Зараз мені 45 і синові 22 У нас все добре. Особисте життя я
так і не влаштувала, побита душа була дуже, з величезним потрясінням на все життя від
першої і справжньої любові.
Одного разу від спільних знайомих я почула, що моя колишня свекруха шкодувала через
роки після нашого розлучення і говорила: «Перша невістка була золото, шкодую, що
розвела їх». Був порив душі поїхати заради сина до них з подарунками, вони вже доволі
літні люди, свекру вже 80, і свекрусі під 80. Мені шкода щирі їх, і в глибині душі я їх давнимдавно пробачила.
І сина я ніколи не налаштовувала проти них, а лише говорила: «Синку, в житті буває порізному, не зважаючи ні на що, треба всіх прощати, всі люди різні, зі своєю долею, ну ось
вони такі». І пропонувала йому дати адресу, купити подарунки, і щоб він поїхав до дідуся з
бабусею, адже що для людей похилого віку важливо? Це ж щастя, напевно, побачити копію
їхнього сина, первістка? Зрозуміло, що у колишнього чоловіка ще є діти. Але син пішов в їх
породу, таке ж товстошкірий, каже: «Не хочу, я їм не потрібен і вони чужі мені».
А я з кожним днем думаю, адже роки так летять, ніхто не йде назустріч один до одному,
батько нічого не хоче робити, йому 50 років. Бабуся з дідусем теж не приїжджають і не
шукають з нами зустрічі майже 20 років. Що робити? Совість тільки мені одній не дає
спокою. Чи краще змиритися і заспокоїтися?
Фото ілюстративне – Cecilebricole.
